Минулих вихідних я їздила до родичів на Закарпаття. Купила квиток в купе. Зі мною їхала дівчина, у якої була зламана нога, і вона використовувала милиці для опори.

Поки ми розмовляли, увійшла провідниця, щоб перевірити наші квитки. показавши свій квиток, я почала розкладати спальне місце.

Спостерігаючи за моїми діями, моя супутниця ввічливо (дехто може сказати, що занадто ввічливо) попросила провідника допомогти їй розкласти спальне місце.

На мій подив, реакція провідниці була несподівано різкою . Вона обрушила на дівчину шквал образ, критикуючи її з ніг до голови.

У її словах звучала рішуча відмова, вона стверджувала, що не є служницею і не має наміру навіть пальцем поворухнути за таку мізерну зарплату, яку вона отримала.  Обличчя дівчини стало багряним, а сльози ледве стримувалися.

От чого Вам дома не сидиться, шастаєте з гіпсом по поїздах, ще й людям голову морочите! Я вам тут не нянька, мені за це гроші не платять!

Цікавість розпалювалася, пасажири з сусідніх купе поспішали до неї, прагнучи зрозуміти, що відбувається. Дехто з них взявся захищати дівчину від різких слів провідниці. Однак провідниця зробила ще одне нахабне зауваження дівчині та її захисникам, запропонувавши їй сидіти вдома , а не  “шастати з гіпсом по поїздах, і не морочити людям голову”.

На щастя , інші пасажири продемонстрували неабияку здатність вирішувати подібні конфлікти. Вони нагадали провідниці про її обов’язки і закликали дівчину повідомити про інцидент на гарячу лінію.

Озираючись назад, здається, що ця сварка виникла нізвідки – через просте прохання про допомогу, на яке дівчина мала повне право. 

А ви як вважаєте, хто в цій ситуації має рацію?

КІНЕЦЬ.