Ігор Іванович та Марія Сергіївна, пенсіонери з обласного центру, вирішили відпочити влітку на селі.

На жаль, ні рідних, ні близько знайомих, які б жили у селі, в них не було.

Мрія подружжя мати будиночок у селі була такою примарною, що вони навіть і не обговорювали серйозно такий крок.

– Ігорю, мені вдалося домовитися зняти невеликий будиночок у найближчому селі для нас на літо, – одного разу повідомила чоловіку Марія.

– Де і як?! – ахнув Ігор Іванович.

І Марія розповіла йому, що її колежанка Рити має в селі будинок, куди вона їздить тільки у вихідні та у відпустці.

– Все одно будинок порожній, а ви хоч за ним пригляньте, я й грошей з вас не візьму, хіба що за світло заплатите самі, – пообіцяла Рита.

Марія поклала на стіл ключі.

– Давай збиратися. Спочатку з’їздимо на вихідні. Подивимося, як там і що. На село глянемо, якщо сподобається, то й залишимося. Гаразд?

Подружжя приїхало до села своєю машиною з сумками провізії та необхідними речами. Рита обіцяла за тиждень теж відвідати їх.
Ігор вийшов з машини озирнувся навкруги і застиг від побаченого.

– Боже, як тут гарно! – вигукнув він.

– Краса яка, наче я тут все знаю, ніби до рідних приїхала… – сказала Марія.

– Так… – відповів Ігор. – І ліс прямо за селом, і річка поряд. Є чим зайнятися. І до міста рукою подати. Пів години на машині всього.

Подружжя почало облаштовуватися в будинку. Рита, що приїхала на вихідні, наводила лад у саду та городі, перемила вікна на веранді і в будинку. І сказала:

– Ви до сусідів, якщо що йдіть. Вони дуже добрі люди. І допоможуть, і розкажуть, що потрібно. Скоро, наприкінці червня суниця дозріє, то вони вам місце покажуть, де її збирати, а потім і грибні місця теж.

Рита поїхала, а Марія послухалася її поради. Вона познайомилася із сусідкою, своєю тезкою – Марією Петрівною.

– І правильно зробили, що приїхали до нас. Тут місця гарні та багаті. У моєї доньки та зятя наприкінці села невелика ферма, можна молоко, сир, сметанку брати. Я курочок тримаю, яйця у нас завжди в достатку. А моя внучка Ганнуся вас із собою в ліс братиме. І їй компанія, і ви не заблукаєте.

І справді, як тільки почалася пора суниці, Марія почала ходити у ліс разом з Ганною. Ігор Іванович ягоди збирати не любив, він майже весь час проводив на річці, де навчився ловити і плотву, і окуня, і навіть щуку.

– Яка Ганна хороша дівчина, – нахвалювала чоловікові сусідку Марія. – І спокійна, і працьовита. Я поки літр набираю, у неї вже дві.

– Так вони, сільські, – засміявся Ігор. – У них хватка інша, звичні вони до такої праці. Спритні. Та нам і того вистачить. Не у всякого таке варення буде, як ти навариш, Марійко…

– Ми ось самі їстимемо, а Ганнуся знаєш для чого збирає? – сказала Марія Сергіївна. – На продаж. Мені це Марія Петрівна розповіла. Майже всі ягоди Ганна продає у місто. У неї замовлення в тих самих клієнтів багато років. З дитинства працює. За сезон значну суму збирає від продажу. Аж до глибокої осені працює: особливо з журавлин у неї продажі великі. Ягоди відрами беруть.

– Ну, що ж, молодець дівка, – схвалив Ігор Іванович. – Не всі в місті так працювати можуть. Молодь все по клубах та дискотеках, не йде попрацювати. А вона…

– Мрія у неї є. Хоче вступити у музичне, співає добре. Бабуся її каже, що голос у Ганни хороший. Тільки ось мені вона відмовилася співати, соромиться… – розповідала Марія Сергіївна.

– Треба ж… – здивувався Ігор Іванович. – І є ще такі мрійники… Тільки в селах, мабуть, збереглися. Він засміявся. А дружина йому відповіла:

– Нічого смішного. Якщо вона справді співає добре і хоче вчитися… Що в цьому поганого? До того ж, не сидить на шиї у батьків. Живе вже кілька років із бабусею, щоб їй допомагати.

– Та-ак, наш син Сашко з моєю допомогою на хорошу посаду на завод потрапив, і щось купу помилок уже зробив в особистому житті. І дружину без нас вибрав, і родину не зберіг, а тепер бовтається між друзями, клубами, біля чужого вогню гріється…

– Не треба Сашка звинувачувати. У місті життя зовсім інше, – заступилася Марія, – і вони там інші.

– А ми з тобою, теж інші? – перепитав її Ігор.

– Наше покоління ще не втратило поняття сім’ї, кохання, відповідальності за один одного… Ми не те… – почала пояснювати Марія, а потім замовкла.

Чоловік озирнувся на неї і сказав:

– Так давай ми і переїдемо сюди, щоб жити і радіти цій чистоті, природі, красі та свіжому повітрі. А? Сашку квартиру залишимо, нехай своє особисте життя влаштовує як хоче, не по орендованих квартирах живе.

В очах Марії заблищали сльози. Вона підійшла до чоловіка і обійняла його.

– Ось ти мої думки вгадав, Ігорю… – так мені тут добре, і щастя синові хочеться. До речі, він приїде нас відвідати, адже завтра в нас дата. Забув? – вона подивилася на чоловіка, який аж розгубився. – Ага, забув! Тридцять п’ять років від дня нашого весілля.

– То що ти не нагадала? Давай гуляння влаштовувати. І Рита приїде, і сусідів можна покликати, – сказав Ігор, а я в магазин поїду, привезу за списком усе, що треба.

Наступного дня до вечора зібралася невелика компанія. Стіл накрили в саду. Син приїхав із ігристим та букетом квітів для мами.

– Навіщо стільки квітів, синку? – сміялася Марія Сергіївна. – Тут он скільки у Рити і троянд, і лілій! Але дякую тобі!

Коли прийшли Ганна з бабусею та батьками, Сашко трохи зніяковів.

Марія Сергіївна представила його своїм новим знайомим, і Ганна почервоніла. Вона не чекала на зустріч із молодим симпатичним хлопцем. Дівчина ніколи не розпитувала Марію Сергіївну про її сім’ю та життя, була сором’язливою та мовчазною.

За столом вона теж мовчала, слухала розмови, зрідка поглядаючи у бік Сашка. А він невдовзі підвівся, підійшов до Ганни і запропонував прогулятися селом.

– Покажи мені ваше село, а то мати так нахвалювала місцеву красу, що й мені захотілося подивитись, – попросив він. – Нічого, якщо я одразу на «ти»?

Ганна кивнула, і вони погуляли по селі, зазирнули на ферму батьків, а потім пішли за околицю, звідки відкривався чудовий краєвид на простори – поля, далекий ліс, блакитне небо у білосніжних хмарах, осяяних рожевим заходом сонця.

– Ну, а на річку тебе завтра тато зводить. Там рибалити добре, і купатися можна, дно піщане… Вода чиста і тепла, – сказала Ганна. – А мені пора мамі допомогти. Треба на вечірнє доїння поспішати. У корів вихідних немає…

Вона пішла, а Сашко повернувся до хати до батьків і, посидівши трохи за столом, пішов спати. Вранці на річці він освіжився, пірнаючи з невисокого бережка. Батько, дивлячись на нього, посміхався і казав:

– Усю рибу мені розігнав, ну та гаразд. Мабуть, і я скупнуся.

Після сніданку Сашко пішов із матір’ю до лісу по маслюки. Вони йшли лісовою дорогою, з калюжами і дзвіночками, що синіли по обочинах, як раптом почули спів. Десь недалеко чувся дівочий високий і чистий голос, мелодія була знайомою, так, народна пісня лилася вільно, ніби летіла лісом, відбиваючись від високих крон сосен і наповнюючись сонячним промінням.

Сашко застиг, а Марія Сергіївна посміхнулася:

– Це Ганнуся. Ганнуся наша співає. Гарно? Так?

Вони стояли, боячись поворухнутися, видати себе і насолоджувалися піснею. У лісі вона звучала особливо добре та доречно. Наче час помчав з мелодією позаминулого століття, коли сільські дівчата, збираючи ягоди, співали в панських лісах.

– Треба ж… – нарешті вимовив Сашко. – Ніколи раніше такого голосу не чув.

– Вона соромиться на людях співати, а дарма. Талант, однак, у Ганни… – зауважила Марія Сергіївна. – Хоче вступати на вокальне, і правильно. Аби тільки вступила.

– Треба б допомогти. Якщо такий талант, – запропонував Сашко. – Як ти думаєш?

– Якщо вона погодиться. Дівчинка самостійна та горда. Давно на своїх хлібах. Трудяга. Не міські вертихвостки, – багатозначно відповіла мати.

Сашко поїхав у місто, попрощавшись із батьками та з Ганною.

– Ти дуже добре співаєш. Коли поїдеш вступати, обов’язково подзвони мені. Я зустріну і допоможу тобі чим можу, – запропонував Сашко і простяг їй папірець із номером свого телефону.

Ганна посміхнулася і зніяковіло сказала:

– Інформацію про мене всю донесли. Бабуся, мабуть, старається. І додати нічого. Дякую Сашко. Але я постараюся сама.

Весь тиждень Сашко згадував про свою поїздку до села. А наступними вихідними вже стояв під вікнами Ганни. Дівчина, побачивши його, здавалося, не здивувалася. Радісна посмішка ковзнула по її обличчі, і вона вибігла на ґанок у халатику і боса.

– Як добре, що ти приїхав! Білі пішли. Так рано цього року. Ти любиш гриби збирати? – як ні в чому не бувало запитала вона.

Сашко кивнув і простягнув їй якийсь згорток.

– Що це? – запитала дівчина.

– Нічого особливого. Цукерки. Але є новини. У мого однокласника дядько працює у музичному училищі. Можна буде поговорити з ним, щоб прослухав тебе про всяк випадок. Наперед. Згодна?

– Прослухав? Напевно, добре. Бо я хвилююся. Ось у лісі репетирую… – погодилася Ганна.

– Потрібно на людях репетирувати, якщо ти співачкою стати вирішила. Саме глядачі, слухачі тобі потрібні, розумієш? І я перший твій слухач. Тож по гриби піду, якщо співати мені будеш, – поставив умову Сашко.

Ганна засміялася, і вони пішли додому збиратися до лісу.

Грибів було справді багато. Такого врожаю Сашко ще не бачив у своєму житті.

– Ось тут життя у вас! Все під ногами. Тільки збирай, – радів він.

– Так приїдь до нас. Місця багато! Всім ягід та грибів вистачить, – запропонувала Ганна.

– А що, ось візьму та й приїду! У мене якраз відпустка планується… – погодився Сашко.

Марія Сергіївна одразу зрозуміла мету несподіваного візиту сина. А коли він вирішив і відпустку з ними провести в селі, то всім стало зрозуміло, що міський хлопець закохався. Він щодня гуляв з Ганною лісом, рибалив з батьком на річці, і допомагав Ганні справлятися з хазяйством на фермі, коли батьки виїжджали на ринок торгувати молочною продукцією.

– Про що ти весь час думаєш, Марійко? – спитав якось Ігор Іванович дружину.

– Я боюся за вибір нашого сина, – відповіла Марія. – Розумієш, не нашого поля ягода ця Ганнуся.

– Що? Як ти можеш так говорити? – ахнув Ігор.

– Ти не зрозумів. Мова не про те. Просто вона інша. Зовсім не так вихована. Чиста, наївна навіть недосвідчена. Чи складеться у них? Адже все до того йде. Кохання у них. І ще ця мрія – стати співачкою. Чи можна зробити кар’єру без великої матеріальної підтримки, без просування, без спонсорів? А це з сім’єю ніяк не поєднується… І вона розчарується в людях, і для Сашка стане знову велике розчарування, якщо вона втече від нього, від сім’ї в пошуках сцени і слави…

– Ну, до слави та сцени ще далеко, хоча в училищі її прийняли після прослуховування. Поза конкурсом. Однак… – сказав Ігор. – Але тут уже на все воля Божа.

Але батьки хвилювалися дарма. Сашко та Ганна восени подали заяву до РАГСу. Ганна стала вчитися, а Сашко працював і радів майбутньому весіллі. Усі свята і часто у вихідні вони приїжджали до села. З ними навідувалися до Рити і нової рідні й Ігор з Марійкою.

Напередодні весілля Ганна запитала Сашка:

– Треба ж… Скоро я стану твоєю дружиною. І як ти знайшов мене? Я з села ж майже не виїжджала…

– Так все на роду написано, Ганнусю. Ти – ягідка моя … – він поцілував її, і вона застигла в його обіймах, насолоджуючись ніжністю моменту.

– А бабуся завжди і говорила мені точно так: шукай свого поля ягоду… Треба ж, і раптом – ти… – прошепотіла Ганна.

– Доля. Тільки давай завжди бути поряд. Згодна? – запитав її Сашко.

– Я дуже цього хочу… – ще тихіше сказала Ганна.

…Минули роки. Сім’я виросла. Народилися два сини: Артем та Ігор. Ганна викладає вокал у музичній школі. Сашко – головний інженер на заводі. На літо родина виїжджає до рідного села.

І як і раніше, всі чоловіки ходять рибалити, а чистий і сильний голос Ганни розноситься лісом, коли вона збирає ягоди чи гриби.

Звичка співати у лісі залишилася. І всім сільським це подобається. Де ще почуєш такий концерт на природі?

КІНЕЦЬ.