Тамара давно чекала на чоловіка з роботи і тому часто виглядала у вікно, щоб, побачивши знайому машину, й почати накривати стіл до вечері.

Тамара й Степан були одружені всього три місяці, і вона ще не дуже добре знала всі його звички, але хотіла показати себе чудовою господинею, у якої завжди до приходу чоловіка на столі гаряча вечеря.

Нарешті вона побачила, що до під’їзду під’їхав знайомий джип і з нього вийшов Степан та ще якийсь чоловік. Вони разом увійшли до під’їзду.

Тамара подумала:

– Ой, а раптом Степан запросив якогось друга в гості до вечері або, не дай Боже, родича?!

Вона зовсім не була проти відвідування родичів, але вважала, що до таких візитів потрібно готуватися заздалегідь, щоб показати себе якнайкраще.

Жінка відкрила двері і застигла від здивування.

На порозі квартири Степан з’явився сам.

– А з ким це ти вийшов із машини? Я думала, що ти привіз когось у гості.

– Ні, люба, – відповів Степан, цілуючи дружину. – Це наш сусід. Я з ним ще тиждень тому познайомився, а сьогодні виявилось, що ми працюємо неподалік. І я його підвіз додому.

– Ой, як добре, що у нас з’явився знайомий сусід. Бо я нікого в цьому будинку не знаю. А сама я не можу йти по квартирах знайомитись.

– Ой, ти моя соромʼязлива! – жартівливо сказав Степан. – Я тебе порадую, цей сусід одружений, також недавно, всього пів року. У нього дружина Світлана, вона працює перукаркою. Вони живуть у сусідній квартирі, на мою думку, він нормальний мужик, ми можемо з ними дружити сім’ями. Він попросив, щоб я завтра його теж взяв із собою на роботу, у нас час збігається. Мені не важко, разом веселіше.

– Разом, звичайно, веселіше, але дивися, щоб це не стало звичкою.

– Чому?

– Просто ти станеш його постійно возити туди й назад, він на цьому економить і час і гроші, а ти начебто стаєш зобов’язаним. Я знаю цю схему. Можливо, він – халявщик.

– Ну, у вас у жінок своя логіка, а у нас, у мужиків, своя. Не хвилюйся, Толік – нормальний мужик. Працює у сусідньому офісі, можна їздити на роботу разом.

Можливо, це знак долі, як ти сама любиш казати, що ми виявилися сусідами. Можливо, це стане непорушною дружбою на все життя – і Степан зі сміхом поцілував розгублену дружину в носик і пішов мити руки.

…На ранок Степан, виходячи з дому, зателефонував у сусідню квартиру, і звідти виглянула дружина Анатолія Світлана і привітно привіталася з Тамарою.

Вони швидко перекинулися парою фраз і відчули симпатію одна до одної. Через пару годин Світлана запросила Тамару попити кави, а через пару днів дівчата стали нерозлучними подругами.

Вранці в неділю, коли молоді хотіли трохи поніжитися в теплому ліжечку, наполегливий дзвінок у двері. На порозі стояв розгублений Анатолій.

– Вибачте, що потурбував вас уранці у вихідний, але тут така справа… Дружині зателефонувала теща, вона у неї щось там зі здоровʼям трапилося… Терміново треба їхати. Ти не зміг би нас відвезти, а то таксі до нашого району їздить неохоче, поки приїде, а раптом у тещі щось серйозне… Світлана там не знає, що робити.

– Звичайно, звичайно, – одразу ж озвався на прохання Степан. – Батьки – це святе. Я обов’язково відвезу вас, тільки зараз одягнуся.

Тамара кинулася варити каву, щоб чоловік встиг перед дорогою хоча б перекусити і тільки повторювала:

– Заради Бога, не жени, на вулиці ожеледиця, я турбуватимуся, і потім подзвони, скажи, коли ти додому поїдеш.

Степан був відсутній цілий день і вдома з’явився лише, коли почало сутеніти, втомлений і голодний.

– Господи, Степане, я так хвилювалася. Ну, що ти так довго? – кинулася Тамара до чоловіка. – Що там у мами Світлани з ногою? Все гаразд?

– Так, кохана, весь день працював таксистом. Відвіз їх до тещі, а це практично через все місто, потім її до лікарні, потім назад додому, потім ще треба було їй ліки та продуктів купити. Втомився дуже, їсти хочу.

– То що в неї там?

– Та так, щось там нога… Наклали пов’язку, але вона жінка літня, важка, ходить важко. Тому Світлана всю дорогу назад нила, що тепер доведеться до матері їздити мало не щодня, а це так важко з нашим громадським транспортом.

Натякала, щоб я її відвіз хоча б завтра, бо їй треба там якісь громіздкі речі матері відвезти. Не знаю, що, я не прислухався.

– Я так сумувала без тебе, у нас же ж були плани на цей день, – сказала Тамара. – Я хочу, щоб ти був зі мною частіше. А якщо ти ще й завтра кудись повезеш Світлану, то виходить, тебе знову весь вечір не буде вдома.

– Ну, я теж не особливо хочу кудись їхати після роботи, але що робити? Треба ж людям допомагати.

– Так, треба, – сумно відповіла Тамара. – Добре б і нам хтось при нагоді допоміг.

Тут Степан поцілував дружину і з усмішкою заглянув їй у вічі. Дівчина відчула його любов і забула про всі неприємності цього зіпсованого дня.

Наступного вечора Степан знову дуже довго був відсутній. Він приїхав уже зовсім пізно, виявляється, Світлана не тільки відвезла мамі речі, а й залишилася готувати їй вечерю, а Степана вмовила почекати. і йому нічого не залишалося робити, як сидіти і чекати її кілька годин.

Тамарі це зовсім не сподобалось. Вона різко сказала чоловіку:

– Слухай, ти і так зробив послугу, відвіз Світлану в таку далечінь, допоміг відвезти речі, але чекати там її ти не зобов’язаний.

Я теж хочу проводити час з тобою, і в нас є якісь справи по дому.

А виходить, що ти маєш її чекати, доки вона свій дочірній обов’язок відбуває.

Вона спокійно могла викликати таксі!

– Так, знаю я, – невдоволено скривився Степан. – Я й сам уже сто разів пошкодував, що погодився на неї чекати. Вона цілком могла викликати таксі, але так їм зручніше. І платити можна набагато менше, а часом і не платити, і речі допоможуть віднести і підвезуть, куди треба… У нас тільки проблеми, а в них одні зручності. Потрібно це якось припинити.

– Я ж тебе попереджала, – мимоволі вихопилося у Тамари, але побачивши засмучене і незадоволене обличчя чоловіка, вона не почала розвивати тему з приводу безкоштовних послуг сусідам.

Весь наступний тиждень Степан відвозив Анатолія на службу і привозив назад, а в середу все ж таки погодився відвезти Світлану до матері, щоб відвезти продукти.

І знову йому довелося затриматися.

За кілька днів Степан відчув себе недобре, у нього піднялася температура. Він попросив дружину викликати лікаря додому.

Рано-вранці пролунав різкий дзвінок у двері. Тамара відкрила і побачила Анатолія, той був дуже стривожений:

– Ви що, проспали?! – спитав він. – Я на час дивлюся, а Степан не виходить. Я вже й біля машини чекав, а його все немає.

– Він заслаб, – відповіла Тамара. – Має високу температуру. Лікаря додому викликали. Я зателефонувала до нього на роботу та попередила, що його не буде.

– Оце так оказія! – невдоволено вигукнув Анатолій. – А як же я тепер дістануся до роботи? Я на нього розраховував. А тепер я спізнюся. Може, він хоча б мене відвезе?

– Ти зовсім чи що? – обурилася Тамара. – Як він тебе відвезе! У нього температура, я лікаря викликала, а ти хочеш, щоб він встав і таксистом для тебе попрацював.

– Ну, міг би й попрацювати, – знову сказав Анатолій. – Так друзі не роблять. Я ж розраховував на нього, а він, бачте, заслаб! Мені тепер таксі шукати треба, точно на роботу запізнюся. Ех ти! – і він швидко побіг сходами.

– Ось про що я говорила, – подумала Тамара. – Варто тільки привчити людей до чогось хорошого, вони одразу почнуть приймати це, як належне. Отак і допомагай людям…

КІНЕЦЬ.