Два роки тому будинок Ніни Миколаївни згорів, від нього залишився лише фундамент. У вогні вона втратила все – будинок, сарай з курником, курей і невелику теплицю. Після цього інциденту вона переїхала до сина Гліба та невістки Насті, і відтоді вони піклуються про неї. Хоча спочатку Ніна Миколаївна була наполовину паралізована, вона поступово повернула собі деяку рухливість і незалежність.

Однак настав час змін, і Гліб домовився про переїзд матері до будинку людей похилого віку. Настя відчувала жаль, але розуміла, що це на краще. Її свекруха перенесла інсульт, і їй було важко багато ходити. Невістка намагалася вмовити її залишитися ще на деякий час, але Ніна Миколаївна була налаштована повернутися до свого села.

Рішення про переїзд до будинку престарілих нікому не далося легко, але всі розуміли, що це необхідно для її добробуту. Життя Ніни Миколаївни зробило неочікуваний поворот, але її син і невістка були поруч, щоб підтримати її в цій новій главі її життя.

Рішення Ніни Миколаївни з’їхати з дому спантеличило всіх. Люди дивувалися, що вона забула про трагічний випадок, коли згорів її будинок. Настя, її невістка, запитувала, чи не з’їхала вона з глузду, але Ніна Миколаївна з посмішкою заспокоювала її. Вона пам’ятала все – пожежу, перебування в лікарні, але вважала, що настав час рухатися далі.

Вона вирішила зупинитися у своєї сусідки Павлини, теж самотньої. Ніна Миколаївна планувала допомагати їй по господарству і на свою пенсію налагодити життя. Вона розуміла, що її присутність стає обтяжливою для сім’ї, тим більше, що її онука потребує власного простору. Нещодавно її сусідка і подруга, бабуся Павлина, померла, залишивши свій будинок у безладі, оскільки родичі сварилися через спадщину.

У Ніни Миколаївни було двоє синів, Гліб і молодший Давид, але другий постійно перебував у морі, працюючи моряком. Найбільше її турбувало те, що онука зайняла кімнату, а вона не змогла забезпечити їй належний простір. Вона намагалася допомагати по господарству, але її обмежена мобільність заважала їй у цьому.

Дізнавшись про будинок людей похилого віку “Бабусі Параски”, Ніна Миколаївна висловила бажання переїхати туди. Попри початкове обурення рідних, вона врешті-решт переконала їх прийняти її рішення. Гліб взяв на себе оформлення документів, у тому числі продаж родинної ділянки, але бюрократія затримувала переїзд.

З наближенням осені Ніна Миколаївна твердо вирішила покинути рідну домівку й оголосила про це з порога після вечірньої прогулянки. Її рішення стало важливим поворотним моментом у її житті та житті її близьких.

“Якщо ви не відвезете мене в понеділок до будинку літніх людей, я знайду спосіб поїхати туди сама!” – твердо заявила Ніна Миколаївна своєму синові Глібу. Він зник на всі вихідні, змусивши всіх цікавитися його місцеперебуванням. Пізно ввечері в неділю він повернувся і про щось нервово прошепотів Насті. Потім сказав мамі, щоб вона готувалася, бо вже укладено договір з будинком “Бабусі Параски”

Наступного ранку вони вирушили на старенькій Глібовій машині, але Ніна Миколаївна ніяк не могла зрозуміти, чому вони їдуть до її села, а не до інтернату. Гліб пояснив, що за звичним маршрутом ведуться дорожні роботи, тому довелося їхати в об’їзд. Зрештою, вони приїхали на її стару ділянку, і вона відчула змішання емоцій, коли спогади затопили її свідомість.

Коли Ніна Миколаївна заплющила очі, намагаючись уникнути болючих спогадів, машина загальмувала, а коли вона знову розплющила очі, то не могла повірити в те, що побачила. На її ділянці збудували новий будинок з червоної цегли, а біля воріт стояла і посміхалася її сестра Ганна.

Приголомшена, мало не втрачаючи свідомість від несподіванки, Ніна Миколаївна слухала, як Ваня і його сім’я пояснювали весь план. Вони не продали землю, а взяли кредит і побудували новий будинок. Її сестра була в курсі сюрпризу і переїхала до них пів року тому, щоб допомогти з підготовкою.

Вони із захопленням описували новий будинок – три кімнати, простора кухня з верандою, сучасні зручності й навіть плани на сарай та курник. Ніну Миколаївну переповнювали радість і вдячність, вона міцно обіймала кожного члена сім’ї. Вона не могла повірити, як їй пощастило мати таких турботливих і уважних близьких.

Ніна Миколаївна плакала і сміялася, неодноразово дякуючи їм за неймовірний сюрприз. Вона ніяк не очікувала від своїх рідних такого виливу любові та зусиль. Їхній вчинок дав їй зрозуміти, як їй пощастило, що в її житті є такі дорогі люди, і радість, яку вони їй принесли, незмірна.

КІНЕЦЬ.