Я знайома з цією сім’єю кілька років, ми дружимо ще з дитячого садочку: Неля, Кіра і я. Ми з Кірою швидко одружилися, а Неля залишилася незаміжньою.

Зрештою, вона одружилась у 30 років, що тепер може здатися пізно, але вона знайшла заможного чоловіка без жодного багажу – минулих шлюбів, дітей чи ще чогось. Марк мав успішний бізнес, володів нерухомістю і їздив на дорогій іномарці. Він був справжньою знахідкою.

Невдовзі після одруження Марк поставив перед Нелею певні умови: вона мала народити щонайменше двох дітей і присвячувати їм увесь свій вільний час, принаймні до того часу, поки вони не підуть до школи. Неля охоче погодилася, адже завжди мріяла мати сім’ю і насолоджуватися материнством повною мірою, зберігаючи дорогоцінні моменти з дітьми, коли вони підростали.

Через рік після одруження у пари з’явився перший син. Неля оселилася вдома і стала рідше з’являтися на наших посиденьках. Минув рік, як у них з’явився другий син, і, здавалося, все йшло за планом Марка. Подруга була задоволена своїм життям, зрідка приєднуючись на наші спільні прогулянки.

Зізнаюся, спочатку я їй навіть по-доброму заздрила: Неля завжди була доглянутою, зі стильним макіяжем, стрижкою та елегантним вбранням. Це був разючий контраст з типовим зношеним виглядом домогосподарок, які жонглюють роботою, дітьми та домашніми справами, особливо, коли дітей більше, ніж одна.

Її щастя тривало не так довго, якби хотілось, лише 8 років, але одного дня Марк почав проводити більше часу на роботі, повертатися додому пізно, а іноді й напідпитку. Ситуація погіршилася, коли від нього час від часу почав пахнути жіночими парфумами, а на комірах сорочок з’явилися класичні сліди від помади. Неля знала, що у чоловіка є коханка, але сподівалася, що це минеться – він з часом схаменеться, адже вони мають спільних дітей, яких Марк дуже любив.

Проте, на жаль, надіям подруги не судилось справдитися.. Одного вечора, прийшовши пізно з роботи, Марк холодно повідомив Нелі умови: “Забирай дітей і йди геть з мого дому. Скоро сюди приїде моя нова жінка. У тебе є квартира від бабусі там з дітьми й живи, відкладення теж є, тому на перший час тобі вистачить. З дітьми я з часом помагатиму. Для початку цього повинно вистачити”.

Світ Нелі руйнувався на очах, а найболючішим був холодний тон – так, ніби ті всі ці роки поруч, сімейне щастя, домашній затишок нічого не значили. Неля, плачучи, запитала: “Ти можеш хоча б пояснити, що пішло не так? Ти зустрів когось іншого? Що мені сказати дітям? Чому ти мене покинув?”.

– Ти давно для мене лише матір моїх дітей Нам більше немає про що говорити, ти перестала розвиватися, ти займаєшся лише дітьми. у тебе навіть інтересів не має у житті. Ти коли востаннє книгу брала у руки? Ти впадаєш у застій, і навіть не усвідомлюєш цього! Мені потрібні інтелектуальні розмови, філософські дискусії ночами, жінка, яка може вести змістовний діалог. Що у нас спільного, окрім дітей?”

Неля втратила дар мови, її охопила суміш гніву й образи, яка не давала їй змоги дати гідну відповідь. Не кажучи ні слова, вона почала пакувати речі своїх дітей у валізу. Тієї ж ночі вона переїхала до своєї старої квартири, що дісталася їй у спадок від бабусі. На щастя, вона була вільною, що дозволило їй почати все з чистого аркуша. Протягом наступних шести місяців Неля повільно збирала уламки, пристосовуючись до життя без чоловіка. Вона не могла дозволити собі гаяти час, у неї було двоє дітей, які залежали від її турботи, а її заощадження швидко вичерпувалися. Стало зрозуміло, що їй необхідно знайти роботу.

Попри те, що Неля мала відмінну юридичну освіту, вона не змогла знайти роботу за фахом. Замість цього вона влаштувалася продавчинею у сусідній квітковій крамниці, що стало для неї несподіваним поворотом подій. На диво, вона знайшла задоволення у своїй роботі. Поступово її життя налагодилося, вона адаптувалася до нових обставин і навіть почала мати шанувальників. Аж ось, у розпал цього складного періоду, Нелі зателефонував її чоловік і попросив про зустріч.

Неля була приголомшена, прокручуючи в голові цю мить, завжди сподіваючись, що Марк врешті-решт схаменеться і попросить її повернутися. Однак, коли вони зустрілися, Неля була здивована, не знайшовши в його поверненні ні радості, ні задоволення. Її чоловік виглядав розпатланим і зношеним, зовсім не схожим на того доглянутого чоловіка, якого вона колись знала.

Він благав її повернутися, підкреслюючи, що не залишив її з дітьми на вулиці, що їй є куди йти й що за ці роки вона накопичила чималі статки – завдяки йому, адже з моменту одруження вона не працювала. Він ставив собі в заслугу її фінансову стабільність, приписуючи все це своїм зусиллям.

Неля поділилася зі мною цією ситуацією телефоном, але ще не прийняла остаточного рішення, чи прощати чоловіка, чи ні. Я глибоко переконана, що якщо вже йдеш, то треба йти назавжди.

Особисто я б його не пробачила, але мені цікаво знати, що ви, дорогі жінки, думаєте про цю ситуацію.

КІНЕЦЬ.