У моїх батьків були незрозумілі відносини. Мама всією душею любила тата. Чого не скажеш про нього. Батько часто ходив наліво.

Закохавшись, він ішов до своєї чергової пасії, а потім, добре нагулявшись, повертався в сім’ю.

Матір щоразу йому прощала. Хоча кожний такий вибрик діяв на неї. На відміну від мами, я була не такою. Мене бісила подібна модель сім’ї.

Коли я підросла, то стала закочувати батькам скандали. Але мама завжди мене намагалася заспокоїти.

Мовляв, татові потрібно дати шанс. Тоді я говорила мамі, що вона давала вже не один шанс батькові, але він не робить жодних висновків. Матір весь час повторювала одне і те ж:

– Виростеш – зрозумієш.

Перші дні після повернення тато поводився напрочуд спокійно. Він мало не носив маму на руках. А згодом батько приходив до тями, і знову тікав до своєї чергової розваги. Я всією душею ненавиділа його. Пів року тому моєї мами не стало, я залишилася одна.

Мені вже виповнилося двадцять п’ять років, і залишатися з людиною, котру на дух не переношу, я більше не могла.

Тим більше, що за тиждень після того, як померла матір, він знайшов нову жінку. Ба більше – привів її в наш дім. Після маминої смерті мені належало 2/3 нашої квартири. Оскільки вона залишила мені свою частку житла.

Я запропонувала татові викупити його частку квартири, але він відмовився. І тоді я послухала поради юристів. Сказала, що продам свою частку квартири іншим покупцям.

Бачили б ви обличчя тата. А я й справді продам свою частку квартири, і виїду, щоб більше ніколи в житті не бачити цю людину.

Що б ви порадили дівчині?

КІНЕЦЬ.