Думала, що зустріла чоловіка своєї мрії: розумний, привабливий, ввічливий і закоханий. Спостерігав за мною, як він каже цілий місяць щодня (оскільки його магазин був біля входу в мій комплекс, де я тимчасово жила).

Якось запросив на розмову і освідчився у коханні, я відразу звичайно не відповіла, сказала, що подумаю (знаючи, що тим самим підігрію його інтерес до себе). Оскільки мені вже за сорок років, поспішати нікуди, виглядаю молодше, він молодший за мене, і так почалася дружба, що перейшла в теплі стосунки.

Він полюбив мого онука, якому 10 місяців купував йому подарунки. Все було добре кілька місяців, поки не стали жити разом (йому не подобаються наші страви як, борщ, котлети та багато іншого, крім печеного), і на цьому ґрунті у мене з’явилися образи, від критики на мою адресу.

Він турок народився в Гамбурзі і жив там до повноліття з батьками і знову переїхав на історичну Батьківщину. За вдачею патріот з великої літери, часто підносить свою націю, згадує Османську Імперію, своє походження.

І у нас з’являється суперечка, йому не подобається мій менталітет, надто відкрита і з усіма спілкуюся та посміхаюся. За натурою він «самотній вовк», але добрий і чуйний, хоч і дуже імпульсивний, швидко виходить із себе.

У повсякденному житті кожен сам по собі і коли намагаюся поговорити, заважає мовний бар’єр (кажу поки що тільки побутовою турецькою). У зимовий період він не працює, але забезпечує всім необхідним і оплачує наші рахунки (квартира моя).

Буває ввічливим і уважним, коли починаю говорити про майбутнє мовчить, ніби приміряє мене до себе. Він розлучений, дітей немає, дитина не стало одразу, дружину відправив назад до Німеччини (мабуть, теж не зійшлися характерами).

Постійно за комп’ютерними іграми і весь йде у віртуальний світ і голосно ставить звуки криків тварин, дуже часто палить, любить солодощі, всякі печива їсть пачками, а мою їжу вибірково і це мене дратує.

Він має свій світ, він любить антик атрибути, розкопки, мріє знайти скарб. Не знаю як жити з ним далі.

Він не альфонс, утримує як може. Але немає сенсу у співживництві чи я перебільшую? Поводиться як молодий підліток, ніби нічого в житті йому не потрібно, друзів не має, нетовариський, за вдачею не гуляє і не п’є.

Я перевіряла, влаштовувала скандали і він репетував що піде, руку не піднімав, тому що попередила, якщо принизить фізичною дією, ні хвилини не залишиться поряд. Збирав речі, але при першій нагоді примирення залишався і так все частіше і частіше.

Провокую скандал, буває здебільшого я, коли він чимось незадоволений, а він часто не задоволений, пояснюючи це тим, що це генетика та батько такий і всі турки чоловіка зануди. Чую я таке і від заміжніх іноземок.

Моя біда в тому, що я звикла до розпоряджень, Левиця по гороскопу і була коханою дівчинкою у батька і завдяки татові у мене досі почуття власної гідності збереглося. Не можу дозволити йому робити зауваження або не задовольнятися моєю поведінкою, але почуття, здається, є в нього до мене.

Якщо розлучуся, чи не шкодуватиму я? Але й продовжуватися так не може, він їсть частіше в кафе, я не маю бажання готувати йому, при повному холодильнику продуктів. Сам купує їх і не готує. Думаю полетіти у відрядження на місяць, у душі самотність.

КІНЕЦЬ.