Від діда моєму чоловікові дістався будинок у селі. З першого погляду було зрозуміло, що будинок такий старий, що жити в ньому неможливо. Навіть дідусь не жив у ньому останні роки, його забрала до себе мати Семена.

Дерев’яні будинки, залишившись без мешканців, на жаль, досить швидkо чахнуть. У дідовому будинку протікав дах, усюди був запах вогкості.

Взагалі простіше було б будинок із ділянкою просто продати, але мій чоловік людина сентиментальна. Семен одразу згадав, що тут пройшло його дитинство.

У перші роки його життя, батьки жили разом із бабусею та дідом. Він мені розповів багато цікавих історій, пов’язаних з тим часом.

-З цим місцем так баrато теплих спогадів у мене пов’язано, – зітхнув Семен. — От би й наші діти тут бігали б, як я раніше.

Я задумливо подивилася на нього. Ділянка дійсно дуже хороша, якби її облагородити під дачу, було б просто чудово.

Мабуть, нас з чоловіком одночасно одна і та ж ідея відвідала, бо він вигукнув: -А давай я відремонтую будинок! У мене якраз відпустка. Друзі доnоможуть, якщо попросити. І ось уже місяць робота йде на повний хід.

Витівка чудова, вона навіть якось об’єднала нашу родину. Краще намагатися вдихнути життя у сnадок, ніж вибрати легкий шлях і просто його позбутися.

КІНЕЦЬ.