Мені 27 років, чоловікові 35 років, є двоє маленьких дітей. У шлюбі ми лише 5 років. За цей час він купив мені всього дві сукні, інші речі ті, які я мала раніше, вони вже всі зношені, у дітей речі є.

Основна проблема — він набрав кредитів, які сам не може платити. На моє ім’я теж є кредит, вся дитяча допомога йде на їхнє погашення. Він працює лише за 15 тисяч на місяць.

Справа в тому, що на оплату кредитів на місяць потрібно щонайменше 10 тисяч. Його поручителями стали його мати та її подруги і вийшло так, що кожного місяця у них частину грошей списують із рахунків. Для мене це принизливо і безсовісно, а чоловік поводиться так, ніби так і має бути.

Він гарний, трішки хамуватий, нахабний чоловік, але я б ніколи, ніколи б не подумала, що він такий безсовісний. Мати його частенько плаче, скаржиться на нього всім знайомим уже й кредиторам розповіла, що він підвів її. Я її розумію і жалкую її.

Його всі засуджують, а мені його не шкода, я завжди думала, що він цілком і повністю забезпечуватиме сім’ю, але помилилася. Чоловік мені до весілля обіцяв, що я нічого не потребуватиму, але це були порожні слова.

Він мені одного разу сказав, що він займається не своєю справою, що він просто мріяв вступити до іншого інституту, вступив, але батьки вмовили його забрати документи і переконали вступити до найближчого технікуму.

Тепер він водій не любить свою роботу. У принципі, звинувачує він тільки себе в ситуації, що склалася, а як мені бути, не знаю. Мені соромно перед людьми, які повинні платити кредит за нього, хоча він сказав, що поверне всі гроші найближчим часом.

Я знаю, що поверне, тільки точно не сьогодні та не завтра. Як вибратися із цього жаху, я не розумію. Я його не пилю і сенсу в цьому не бачу, поки в його голові нічого розумного не з’явиться, нічого доброго в нас не вийде.

КІНЕЦЬ.