З чоловіком майже три роки разом, має двох дітей підлітків. Починали життя з великого кохання.

Дітей матуся кинула ще маленькими, ростила їхня бабуся, яка все за них робила сама. Не вміли абсолютно нічого, навіть тарілку після себе помити.

Стала ним і нянькою, і мамкою, і вчителем. Син у 3 класі навіть читати не вмів до ладу, діти не знали навіть про елементарні речі, все як із чистого аркуша.

Жили вони на хуторі, за пів року перевезла до себе. Будинок великий у кожного своя кімната, Ваня майже у відмінники вибився, дочку навчила всьому, що сама вмію, мамою називають.

І ось тут почалося! Батько так запишався своїм сином, що сам на нього корону одягнув. Хлопець став лицемірним хамом. За тата П’єро — брівки будиночком, губки тремтять, а без тата мати, усмішка, повне ігнорування мене.

Їсть тільки смакоту, нікому, навіть сестрі цукерку не залишить. Починаю чоловікові розповідати, а він його вмовляє: синочку, не можна так. На колінах перед ним стоїть, а мені пропонує платити йому за хорошу поведінку. Зрештою, звичайно, я істеричка, скандалістка і так щотижня відбувається.

Сам він дуже хороша людина, добра, турботлива, але як тільки стосується сина, як чумним стає, скоро в туалет його водитиме. А синочок кайфує, коли ми сваримося, мріє до бабусі у хутір із татом повернутися.

А дочка плаче і просить, щоб я її вдочерила. От і я теж не можу бачити цього пацана, до рідного дому не хочу йти, сама себе ненавиджу, він же дитина 11 років, а найстрашніше, що й чоловіка починаю зневажати.

Звичайно, мачухи завжди винні – знали, на що йшли. Та я просто хотіла, щоб цим дітям дісталося бодай трохи материнського тепла.

Не потрібне їм це на жаль. У мене є рідна дочка, вона вже доросла, каже, якби ти зі мною так нянькалася, я була б щаслива. Чи не судіть люди не так все просто.

КІНЕЦЬ.