У наших батьків є двоє синів: я і мій рідний брат Дмитро.

Батьки дуже добре ставилися до нас обох, давали нам все, що могли, хоча, звісно, жили вони небагато.

Загалом, я вважаю, що ми з Дмитром мали щасливе дитинство, хоча не мали гарний статків наші батьки, але вони компенсували все своєю турботою і любов’ю до нас.

Коли ми виросли, Дмитро одружився. Мама з батьком разом з сватами допомогли йому купити будинок в нашому селі, щоб у нього був власний дах над головою.

Пам’ятаю вони тоді в родичів велику суму грошей позичили для брата і довго віддавали її.

Я менший за Дмитра на 10 років, різниця у нас велика, тому я жив з батьками, а вони спокійно вважали, що через 10 років і мені зможуть так допомогти.

Я закінчив навчання у місті й залишився жити тут, став з одногрупником орендувати квартиру двокімнатну, влаштувався на роботу.

Заробляв небагато, адже вчорашнім студентам великої зарплатні не дадуть, але радів, що можу хоч якось зачепитися в місті, а там більші перспективи.

Разом з тим, скільки б я не заробляв, а майже щовихідних старався до батьків в село навідатися. Купував їм смаколики різні, з господарством і на городі завжди допомагав.

Загалом, я дуже люблю своїх батьків, тому щоразу мене тягнуло до них, на маленьку батьківщину.

В особистому життя не складається у мене щось поки, на жаль.

Знайомий, з яким ми орендували житло одружився, мені довелося шукати однокімнатну окрему квартиру для себе, а це набагато дорожче, тому я став шукати підробітки, щоб вистачало на оренду і на життя.

Відповідно, у мене менше часу було на відпочинок і я рідше став приїжджати до батьків, просто не мав можливості.

На той час у брата вже було двоє дітей, вони з дружиною мали роботу в селі і життя у них було непоганим.

Але вони рідко навідувалися до батьків, адже постійно були зайняті, постійно казали, що в них діти та робота і не мають часу ходити до батьків.

Тому мама з татом ходили самі частенько до Дмитра, мама ще й з онуками сиділа.

Аж тут тато занедужав, на жаль, тиждень був в стаціонарі.

Брат з дружиною, правда, у тата були майже щодня. Невістка свіжу їжу готувала, а Дмитро татові возив.

Потім батька вже виписали зі стаціонару.

Я, як тільки мав змогу, але це, на жаль, було аж через 10 днів зміг до батьків приїхати в село, бо з роботи не відпускали, багато людей взяло відпустки, дуже мало працівників.

Не встиг я переступити поріг батьківського дому, як брат з дружиною прийшов.

Мама накрила на стіл, ми пообідали і Дмитро каже:

– Тату, тобі будинок свій на мене потрібно ще зараз переписати, ми з Ольгою доглянемо вас. Он ти захворів, брат жодного разу не приїхав, лише ми біля тебе були. він сам, ще все по переду, а в нас двоє дітей, нам більше потрібно. Ми з Ольгою живемо ближче до вас, тому ще зараз зрозуміло, хто вас глядітиме на старості років.

Тато мовчав, видно, що йому було не зручно, але нічого не сказав, лише зазначив, що можливо й правий Дмитро.

Батько запитав, чи я не проти. А що було сказати мені? Я сказав, що ні.

Хоча дуже прикро на душі. Як так може бути, щоб батьки лише одній дитині допомагали.

Я в місто приїхав з каменем на душі. Прикро, що рідний брат хитріший за мене.

Зараз я сам, мені ні з ким порадитися.

Що мені зробити? Як краще вчинити в цій ситуації? Чи варто відмовлятися від усього з надією на те, що невістка догляне батьків, як годиться?

КІНЕЦЬ.