Микола в суботу зранку зібрався на риболовлю і вперше взяв із собою 5-річного синочка Андрійка.

Повернулися вони досить швидко і… Без риби.

Микола похмурий і невдоволений, щось буркнув у відповідь на розпитування дружини Тетяни і одразу ж пішов у свій улюблений гараж.

-А чого тато такий сердитий? Рибалка не вдалася? – запитала Андрійка мама.

-Так, не пощастило татові, – зітхнув по-дорослому синочок.

-А що сталося? – поцікавилася мама.

-Тато забув узяти Настю, – простодушно відповів Андрійко. – Поїхав за нею до дядька Бориса, а її там не було. Ось тато й засмутився, каже без Насті рибалка не вийшла.

Тетяна напружилася:

-Яка ще Настя? – здивовано запитала вона у Андрійка, а той безтурботно знизав плечима.

-Не знаю, тато не розповідав, тільки засмутився дуже і сказав:

-Без Насті на риболовлі робити нічого…

Ну ми нічого й не робили – тільки купалися та шашлики зробили. Тому швидко повернулися, але мені все одно сподобалося…

Андрійко розвів руками, наслідуючи тата, і одразу побіг у своїх справах.

Тетяна присіла на стільчик.

-Це ж треба, навіть дитину не посоромився, коханку вирішив із собою на рибалку взяти! – подумала вона і заплакала.

І що тепер робити? Адже терпіти таку зраду не можна! Треба терміново розлучатися! Нічого, з дітьми вона сама впорається, не вона перша, не вона остання. А так з нею поводитися вона не дозволить.

Тетяна витерла рукавом сльози.

-А як же з іпотекою? – схаменулась вона, згадавши, що всю її оплачує чоловік зі своєї зарплати, а її мізерної ні на що не вистачатиме.

Настрій у Тетяни остаточно зіпсувався: господи, як швидко все в житті може змінитися, ще вранці вона вважала себе щасливою жінкою, дякувала Богові за свою долю, а зараз? Нещаснішої за неї в даний момент мабуть немає нікого.

І Тетяна ще більше заплакала від розпачу. У цей момент з гаража виглянув Микола і, побачивши заплакану дружину, підійшов до неї:

-Тетянко, що трапилося, люба? – схвильовано запитав він, обійняв її за плечі і присів поряд.

-Йди геть від мене, негідник! – раптом вигукнула дружина і рвучко встала зі стільця. – Кажи, хто така Настя? І чи давно ти з нею?

-Яка ще Настя? – пролепетав чоловік, і Тетяна одразу зрозуміла, що це все правда.

-Ти мені тут не розказуй, хоч би дитину посоромився, безстидник!

Вона стояла перед ним, поставивши руки у боки, гордо піднявши голову, і дивилася на нього грізним поглядом.

Але чоловік не розуміючи моргав очима. Чи тільки вдавав, що не розуміє?

-Поясни конкретніше, – нарешті подав він голос. – До якої ще Насті ти мене приревнувала? Та в мене й знайомих немає з таким іменем.

-Ах, ні, ну добре, – Тетяна примружила очі. – А до Борьки ти навіщо заїжджав Вранці? Мені Андрійко все розповів. Сподівався, що дитина нічого не зрозуміє?

-До Борьки, вранці? – Микола насупив чоло, намагаючись щось збагнути, а потім раптом розсміявся.

-Чого ти смієшся? – здивовано дивилася на нього Тетяна. – Ще й сміється… Безсоромний.

А чоловік продовжував сміятися:

-Ну Андрійко, ну насмішив, це ж треба таке придумати! Снасті, а не Настю! Снасті я вдома забув і довелося до Бориса заїхати, але його вдома не було.

Тетяна дивилася на нього, все ще не вірячи власним вухам, потім сіла на лавку і теж пирснула від сміху:

-А я ж подумки вже розлучилася з тобою і оплакувала своє бідолашне сімейне життя. Ну, Андрійко, ну й придумав…

Микола витер сльозу, що набігла від сміху, присів поруч і обійняв Тетяну, яка тут же до нього радісно притулилася:

-Пробач мені, будь ласка…

-Ну слава Богу, розібралися, – посміхнувся у відповідь Микола. – Не засумуєш з нашими дітками…