Протягом десяти років у мене була значна сума, яку я мала намір залишити на чорний день. Моя дочка знала про ці гроші і, вийшовши рік тому заміж, вирішила жити зі свекрухою, заявивши, що наш будинок надто далеко від її роботи.

Потім вона підійшла до мене, сяючи від радості, і оголосила про свою ваrітність і про те, що їй потрібні 30 000 доларів із моїх заощаджень, щоб купити власне житло.

Незважаючи на моє небажання розлу чатися з грошима, я вирішила допомогти дочці. Адже вона моя єдина дитина. Єдиною моєю умовою було те, що вона мала особисто стежити за облаштуванням квартири.

Через кілька днів після того, як я віддала їй всю суму, я була вражена, дізнавшись, що вони використали гроші, щоб побудувати другий поверх у будинку її родичів. Мій зять нещодавно купив також нову машину, причому я дуже підозрюю, що купив він її на мої гроші.

Відчуючи себе зрадженою, я дорікнула доньці в тому, що вона віддала мої гроші своїм родичам і чоловікові, збрехавши мені. Вона відповіла, що я нічого в сім’ї не розумію, бо вони з чоловіком були закохані, і вона довіряла йому.

Хоча в мене немає заперечень проти їхнього кохання, я засмучена тим, що дочка не розуміє важливості фінансової подушки.

Цей інцидент глибоко засмутив мене, але я не хотіла б, щоб він погано позначився на моїх подальших стосунках з дочкою.

КІНЕЦЬ.