День народження чоловіка на сімейній раді вирішили відзначати вдома. Захар взагалі не був любитель засиджуватися в кафе.

У них із дружиною Оксаною був свій великий будинок за містом, у дворі багато місця, веранда велика.

Двір доглянутий, навіть зараз ще не всі квіти завʼяли, а погода стояла напрочуд тепла й суха.

– Оксанко, ти ж знаєш, не люблю я ці кафе та ресторани, тим більше не ювілей, а черговий день народження. Та ще й Денис приїде у гості, я його запросив, пам’ятаєш мого однокласника?

Я тобі про нього розповідав, учора зустрілися з ним випадково. Виявляється, він приїхав до матері, провідати, заслабла щось.

Так і займається своїм будівельним бізнесом, причому успішно, живе добре.

Тільки ось лихо у нього, поховав дружину і сина.

Дружина була за кермом і не впоралася… Ну, коротше, подробиць не знаю.

Ось уже рік, як він живе сам, – сказав чоловік.

– Ну, нічого собі ти новину видав. Звичайно Дениса я пам’ятаю, адже він уже був у нас в гостях. А день народження можемо і тут відзначити. Усім друзям подобається до нас приїжджати. А ти кого запрошуватимеш?

– Нікого, окрім Дениса. Хочеться з ним поспілкуватися ближче та довше. Давно не бачилися. А Катя з Віктором я думаю і без запрошення приїдуть, – усміхнувся чоловік.

– Так, Катя моя знає про твій день народження, вчора в офісі ми говорили на цю тему. Вона сміється:

– Мій Вітька без запрошення приїде, хоч і браму не відчините, через паркан залізе.

Звичайно, як це Вітя, та й тебе не привітає?

Захар із Оксаною жили разом вже майже п’ятнадцять років, одружилися з великого кохання. Виховували сина Тараса, йому вже чотирнадцять років.

Катя найближча подруга дитинства Оксани, і все життя вони дружили, закінчили той самий інститут, часто зустрічалися сімʼями.

Жодного свята не обходилося без запрошення один одного. І навіть працювали вони в одному офісі. У них із Віктором два сини-погодки.

Напередодні дня народження Захар із Оксаною заїхали в супермаркет і закупилися продуктами.

Захар взяв на касі важкі пакети з продуктами і поніс їх до виходу.

Чоловік вийшов із супермаркету і попрямував до своєї машини.

Раптом він випадково зачепив якусь молоду жінку, яка проходить повз.

Незнайомка зупинилася і вже розкрила рота, щоб обуритися.

Вона глянула на Захара і руками сплеснула від несподіванки.

– Захар! Ого, і Оксана тут! Привіт, скільки років! – голосно вигукнула вона.

– Ліда! Вибач, я тебе не помітив, – промовив здивований Захар, а Оксана підлетіла і давай обійматися з нею.

– Ну, Лідо, і справді, як давно ми не бачилися! Яка ти супермодна та красива, а втім, як і завжди! – казала Оксана подрузі.

Подругами вони були із інститутських часів. Але останніх років десять вони не бачилися. Оксана від когось чула, що Ліда поїхала за кордон з якимось багатим бізнесменом.

В інститутському гуртожитку вони жили втрьох, Оксана, Катя та Ліда.

Ліда від дівчат відрізнялася своєю жагою до багатства. Вона тільки й розмовляла на ці теми, як вона вийде заміж за багатого, навіть згодна була за іноземця, але заможного.

– Ой, дівчата, я на злиднів навіть не дивлюся. Що від них отримаєш? Жити на зарплату, це не про мене. Ось побачите, я буду дружиною мільйонера, а ще краще мільярдера! Житиму приспівуючи, ні в чому не потребуючи. І вам раджу так само, – повчала вона своїх скромних подруг по кімнаті.

Але Оксана з Катею вийшли заміж за звичайних хлопців.

Це зараз у Захара був автобізнес та автомайстерня.

Заробляв він дуже добре.

Чоловік Каті був звичайний інженер, але останні сім років працював у Захара замісником.

Дружили вони справжньою чоловічою дружбою та так, що Захар у всьому йому довіряв.

– Ой, а що це ви набрали стільки продуктів, не інакше як свято планується? – запитувала Ліда, все ще під враженням від зустрічі.

– Так, завтра в мене день народження, – весело повідомив Захар. – Ми тебе теж запрошуємо, так, Оксано?

– Звичайно, Лідо приїжджай, давай свій номер телефону. Я навіть його не знаю, скину тобі нашу адресу, ми за містом живемо. А ти, до речі, одружена? Можеш із чоловіком…

– Ні, Оксано, Бог чомусь від мене відводить нормальних мужиків, незважаючи на мою зовнішність. А щоб запропонувати заміж, так ні, ніхто ще не наважився. Не розумію, чому? Не заміжня і не була, а дуже вже хочеться, але ти ж знаєш, мені аби-хто не потрібен.

Отак і стрибаю від мужика до мужика. А мені вже тридцять сім і пора сім’ю, дітей… Вже й замислююсь…

– Ну гаразд, Лідо, приїжджай завтра, заразом і з Катею зустрінешся, – сказала Оксана…

…Коли всі вже сиділи за столом на веранді, приїхав Денис.

Захар познайомив його зі своїми гостями, з красунею Лідою та Віктором з Катею.

Коли Катя побачила Ліду, теж дуже зраділа:

– Лідо, ти куди зникла на цілих десять років? Ми про тебе нічого не знали, але з Оксаною часто згадували.

– Так було діло, жила за кордоном, ось приїхала до матері. Поживу трохи, а раптом когось виловлю тут. Бажано рибку побільшу…

– Ох, Лідо, ти не змінилася. Все те ж, ті ж самі думки і бажання, – посміхалася Катя.

– Ну так! А що може змінитись у житті. Змінювалися в моєму житті тільки чоловіки, а я така сама. На відміну від вас у мене ті самі цінності, це ви обидві правильні, а я…

Ліда часто кидала важкі погляди на Дениса, симпатичного чоловіка, впевненого у собі, такого ґрунтовного та серйозного.

Оксана вже відзначила її погляд. Ліді залишилося дізнатися про матеріальний бік життя Дениса, а там вже справа пʼяти хвилин.

Нишком вона дізналася про нього від Оксани, а вже те, що він має будівельний бізнес, вмить її зацікавило. Вільний чоловік, треба брати!

Вечір був у розпалі, співали пісні, Віктор віртуозно грав на гітарі. Всі трохи веселі, але пристойні.

Розмова йшла про сімейне життя та дітей. Чоловіки відокремилися, Денис розповів їм подробиці про те, як не стало дружини і сина. Чоловіки, як могли втішали його.

Потім усі сиділи за столом і раптом Ліда видала:

– Денисе, а ти одружися зі мною! Я красива, розумна й весела жінка, хочу вийти заміж за багатого чоловіка. Але в мене умова, щоб він заробляв у середньому мільйон гривень на місяць. У цьому випадку я б вийшла заміж за нього із заплющеними очима. Ти не можеш мені допомогти, Денисе? Ти ж бізнесмен.

– Ну Лідо, у тебе й запити, ось тому ти й незаміжня, – наївно промовила Катя.

– А що, я красива й розумна, і якщо свою красу продавати, то не задешево.

Усі, хто сидів за столом, переглянулись і дивилися на Дениса. Він сидів серйозний, а потім сказав:

– Зверніть увагу, не я почав цю розмову, може комусь і не сподобається, але я скажу. Заздалегідь перепрошую…

Я з цікавістю вислухав твою пропозицію, Лідо, і в мене виникли отакі думки…

Я як бізнесмен, який вміє рахувати гроші, можу точно сказати, що твоя пропозиція з економічної точки зору для мене невигідна.

І навіть можна сказати збиткова.

Це я до того, коли ти почала рахувати гроші і внесла ділову пропозицію.

– Це чому ж збиткова?! Тобі на жінку грошей шкода?! З тобою поряд буде красуня! – наполягала Ліда.

– Зараз спробую пояснити… Ти хочеш обміняти свою красу на мої гроші, і твоя краса має вартість – в середньому мільйон на місяць.

Ну, добре, я купив твою красу за мільйон. Але ж твоя краса і молодість рік у рік згасатимуть. А мої гроші зростатимуть.

Щоправда можуть бути кризи, і гроші не збільшуватимуться, цього сказати точно неможливо…

А ось через роки твоя краса тьмянітиме, і це абсолютно точно.

Говорячи мовою економіки, твоя краса – актив, що падає в ціні, а мої гроші – актив, що росте.

Точніше, навіть не так…

Ти, Лідо, є активом, що падає в ціні, і через десять-тринадцять років на тебе може ніхто й уваги не зверне.

Ти пропонуєш зробила мені пропозицію. Я подумав про це і моя відповідь така: купити твою красу – це поганий та невигідний крок у бізнесі.

Тому я готовий взяти тебе тільки в оренду. І якщо мої слова здадуться тобі образливими та несправедливими, то подумай.

А якби в мене закінчилися гроші, то ти пішла б від мене. Адже так? Ти без грошей не хочеш жити.

Коли згасне твоя краса, мені потрібно буде позбутися цього активу.

Простіше кажучи, я змушений буду виставити тебе з мого життя.

Тому, якщо ти продаєш свою красу, я можу запропонувати тобі зустрічі.

А про весілля та заміжжя мови й бути не може. Ще раз вибачте мені за цинізм.

Але я відповів з погляду бізнесу на ділову пропозицію Ліди.

Який добридень, такий і бувай здоров, – сказав Денис сумно.

За столом запала тиша, пауза затяглася. Але Ліда отямившись, сказала:

– А може, я пожартувала, Денисе! А ти сприйняв серйозно.

– Ну тоді вважай і мою відповідь жартом. А взагалі не з цього починають сімейне життя, Лідо. Адже ми вже не такі юні і скажу я тобі, у житті важливі любов і взаєморозуміння.

Тобі ще треба навчитися любити, а не продавати свою красу. Зрозумій і не ображайся.

А хто тобі ще про це скаже? Я так зрозумів, що багато чоловіків користувалися твоєю красою, але дружиною ти для жодного не стала.

А ми мужики теж дещо розуміємо у цьому житті…

Ліда була в розпачі. Вона вважала, що з її красою скрізь можна пробити дорогу, а тут ось зустрівся такий Денис, який їй пояснив, що чекає на неї в майбутньому. Самотність, а краса завʼяне…

Всі були сумні, Ліда викликала таксі й поїхала.

Денис теж почував себе не дуже добре.

Але Катя, як завжди відкрита та принципова, сказала:

– Денисе, не переймайся. Ти правий! Хтось мав поставити Ліду на місце!

Справді, вона з молодості повернута на грошах. Може й замислиться і переоцінить свої погляди на життя. Ну, а якщо ні, то їй уже нічим не допомогти…

Усі дружно підтримали Дениса і висловили надію, що Ліда таки зробить висновки і знайде своє щастя.

А Віктор узяв гітару, торкнувся струн і полилася музика.

Святкування продовжилося…

КІНЕЦЬ.