У нас із мамою з дитинства є деякі складнощі у спілкуванні. Розумієте, вона сильна жінка і хоче, щоб завжди було, як вона скаже. Особливо те, що стосується мене. Братами, своєю чергою, займався батько: вчив їх різним чоловічим справам, брав у походи.

А я з мамою застрягла на тому, що господиня в будинку не повинна лінуватися, а значить, тримай-но ти, Оля, нове завдання по дому. І так завжди.

Я звикла до такого відношення і навіть думала, що у всіх справи плюс-мінус так само. Але дівчатка у школі розповіли, що мають іншу, більш традиційну модель стосунків з батьками. Я ще, пам’ятаю, здивувалася. Але особливого значення цьому не надала. Ну що вдієш, кожен живе, як йому зручно.

Після закінчення школи я вступила до інституту. Повірте, я знаю про те, якими хитрими і брехливими можуть бути хлопчики, набагато краще за вас. Я у цьому повністю впевнена. Тому що мама буквально проводила мені лекції на цю тему. Вона хотіла, щоб я берегла себе і не піддавалася чоловічим чарам, мабуть, до сорока років. Не дивно, що зі своїм нареченим я познайомилася на першому курсі.

Ми довго зустрічалися. Не подумайте, я не боялася, що мої батьки дізнаються про Андрія. Просто виховання та страхи щодо мого майбутнього. І взагалі, я ж молодша дитина та ще й дівчинка. Навіть брати хотіли більше дізнатися про мого хлопця, вони, до речі, про нього дізналися одними з перших. Загалом у цьому не було нічого дивного.

Вже перед весіллям я оголосила батькам, що не хочу пишного свята. Краще взяти ці гроші та вирушити з коханим на відпочинок. Щоби були справжні позитивні емоції, а не натягнуті посмішки для гостей. Це ж раціонально, хіба ні? Але мама, як завжди, пішла всупереч. І перед родичами буде ніяково. І я сама потім себе докорятиму, що навіть у сукні не побувала.

Потім ще мати захотіла познайомитися з батьками Андрія. Вони живуть у одному великому будинку, всі разом. Андрій теж пропонував мені там жити, але я відповіла, що подумаю. А що, місця там дуже багато: три поверхи, кожен поверхмає окрему кухню, ванну. Вихід теж окремий, тож це не той випадок, коли треба буде щодня бачитися з родичами чоловіка або тим більше їм готувати.

Щоб хоч у чомусь поступитися мамі і, отже, отримати її згоду, я пішла їй назустріч. Погодилася, щоб ми всі посиділи разом, за одним столом. Майбутні родичі ж, як не крути. Тато теж погодився, а брати відмовилися, сказали, що вони завжди будуть згодні з моїм рішенням. І на тому спасибі.

У призначений день ми приїхали на зустріч. Нас тепло зустріли, запросили за великий та щедрий стіл . Загалом, мої переживання потихеньку розсіювалися. Але це був лише початок. Далі справи пішли лише гірше та гірше.

Весь вечір мій свекор жартував, підливав гостям, розважав їх. Загалом поводився як привітний господар. А от свекруха – навпаки. Поводилася як залякана сіра миша.

Коли вона відкривала рота, чоловік її лише критикував і висміював. І діти її поводилися з нею так само. Просто жах. Добре хоч, мій Андрій займався шашликами і переважно його зовсім не було видно. Поки свекор не згадав про свого молодшого сина і не покликав його до себе.

Він запропонував тост за нас, за нашу міцну сім’ю та майбутні перспективи. Але потім і свекруха теж хотіла взяти слово і… Андрій її перебив. Причому перебив не якось ніяково, а зі знанням справи. Наче він уже багато разів робив щось подібне. І навіть бровою не повів. Тоді моя мама встала і сказала, що нам час їхати додому.

Свекор, звичайно ж, почав її зупиняти, просив залишитись і так далі. Але тоді вже й тато підтримав маму. Він сказав, що йому, та й нам усім, соромно бути з людьми, які так не поважають свою маму та дружину. І вони б не хотіли для мене такої долі. А значить, весілля вони не підтримують, і взагалі нам час.

Свекор хотів почати виправдовуватися, але потім подумав і пішов кудись углиб двору. Брати Андрія наслідували його приклад. І тільки Андрій відвів мене убік і запитав, що відбувається, що не так із моїми батьками. Я відповіла, що нам треба додому. А з ним ми поговоримо завтра, коли пристрасті вщухнуть. Він погодився, але було видно, що він був здивований.

Дорогою додому ніхто не сказав мені ні слова, тільки мама запитала, чи згодна я з їхнім рішенням. Я відповіла, що мені треба подумати. Наступного ранку я написала Андрію, що мені потрібно взяти невелику паузу і вирішити , як бути далі. Тому що весілля — справа серйозна, і для нього мають бути ідеальні умови.

Але, чесно сказати, я сама не знаю, як вчинити. Я люблю Андрія та хочу бути з ним. Але та сцена в його будинку…

Я справді не можу зрозуміти, чому вони всі так поводилися з його мамою, невже в їхньому розумінні це нормально? А потім на її місці можу опинитися я? Я такого собі не хочу, не бажаю зовсім. Але зривати через це весілля…

КІНЕЦЬ.