В іншій історії Марк віз свою дружину Галину до пологового будинку. Вона вважала, що ще не час, наполягала: “Мені ще півтора тижня, а може, й більше треба походити”. Однак їй раптово стало зле, і Марк викликав швидку допомогу. Вони поспішили відвезти Галину, а він поїхав слідом на своїй старенькій машині, оскільки лікарня знаходилася в районі, за дванадцять кілометрів від їхнього маленького села.

Історія їхнього кохання почалася, коли Галина приїхала в село молодою вчителькою. Марк був зачарований нею з самого початку, наполегливо залицявся до неї, поки вона не погодилася вийти за нього заміж. Одного разу, коли вони пили чай у її маленькій, бідно обставленій кімнаті, він освідчився і запропонував переїхати до нього. Галина була приголомшена його незворушною пропозицією, очікуючи чогось більш романтичного, але прийняла її з радістю.

Їхнє весілля стало святом кохання, а подружнє життя почалося щасливо. Галина знаходила задоволення у своєму доброму, турботливому і люблячому чоловікові. Марк з нетерпінням чекав на новини, крокуючи біля пологового будинку. Нарешті, з’явилася медсестра, яка з посмішкою підтвердила, що їхня прекрасна донька з’явилася на світ.

Марк повернувся додому з почуттям піднесення, ставши батьком доньки, яка мала разючу схожість з Галинкою.

У лікарняній палаті Галина помітила молоду дівчину, яку поклали на сусіднє ліжко. З цікавості вона поцікавилася її віком та ім’ям. На жаль, дівчина, яку звали Таня, відповіла, що їй ось-ось має виповнитися вісімнадцять, і відвернулася без жодної радості на обличчі.

Через дві години, коли дітей принесли годувати, Галина з любов’ю тримала на руках Олю і з великою емоцією і радістю годувала її. Однак Таня не виявляла жодного інтересу до своєї дитини й відмовлялася її визнавати. Медсестра намагалася втрутитися, але Таня категорично відмовлялася від дитини.

Не здужавши бачити дитину голодною і плаксивою, Галина запитала, чи може вона годувати її замість Тані, оскільки у неї достатньо молока. Лікарка дозволила, і Галина заспокоїла та годувала дівчинку, доки та не заснула.

Пізніше Таня вирішила віддати доньку на всиновлення, і, дізнавшись про це, Галина задумалася про те, щоб взяти дівчинку у свою сім’ю, разом з Олею і Русланою. Вона знала свого чоловіка, Марка, як хорошу і добру людину, яка, швидше за все, погодиться на цю ідею.

Таким чином, Галина та Марк виховували своїх доньок, Олю та Руслану, з безумовною любов’ю. Хоча вони не були схожі одна на одну, батьки приймали їхню індивідуальність, часто кажучи: “Близнюки схожі, а двійнята – різні”. Правда про те, що одна з доньок не була їхньою біологічною дитиною, залишалася таємницею, і обох дівчаток плекали однаково.

Минали роки, сестри підростали, ходили до школи. Доля зробила несподіваний поворот, коли обидві сестри закохалися в одного хлопця, Антона. Йому було важко обирати між ними, адже обидві були неповторно красиві. Оля мала світлі риси обличчя з блакитними очима, тоді як чарівність Руслани полягала в її темно-русявому волоссі та сірих очах. Нерішучість Антона змушувала його метатися між двома сестрами.

На диво, одного дня Руслана несподівано оголосила, що знайшла роботу в місті й поїхала. Батьки були спантеличені її раптовим від’їздом, як і Оля. Проте Оля відчула полегшення від того, що суперництво між ними закінчилося. Вона знала, що навіть якби Антон обрав Руслану, вона б зрозуміла, що сердечні справи не піддаються контролю.

Антон і Оля поєдналися шлюбом, зажили щасливим спільним життям. Через кілька років на порозі батьківського дому з’явилася Руслана з маленьким сином Віктором. Вона відвідала сестру, не розкриваючи при цьому, хто є батьком її сина. Протягом багатьох років Руслана приїжджала на канікули, спочатку з сином, а згодом сама, стверджуючи, що проживає далеко.

Оля та Антон виростили двох власних дітей, сина та доньку, які стали дорослими й виїхали з села. З часом старі батьки залишилися самі в будинку, який колись давно збудував Антон. Несподівано здоров’я Антона стрімко погіршилося, і він помер на очах в Олі. Руслана була присутня на похороні, і обидві сестри горювали разом. Втрата сильно вдарила по Олі, але завдяки підтримці сестри вона змогла впоратися з болем.

Коли Оля зібралася з силами, вона почала розбирати речі чоловіка і знайшла в гаражі коробку. Спочатку вона думала викинути її, але потім передумала і відкрила, виявивши колекцію акуратно перев’язаних старих листів. Цікавість змусила її дослідити конверти, і вона була шокована їхнім вмістом.

Листи виявилися від її сестри Руслани, написані її чоловікові Антону. З цих листів Оля дізналася правду про стосунки чоловіка з сестрою. Вона дізналася, що Руслана жила в сусідньому районі й була вагітна від Антона. Руслана, як акт благородства, пішла з дому і довірила свого нареченого Олі.

Оля розуміла, що, хоча вона завжди була поруч з Антоном, Руслана жила неподалік і час від часу зустрічалася з ним. Попри відстань, Антон продовжував кохати обох жінок, і вони відповідали йому взаємністю. Однак постійна присутність Олі та її безпосередній зв’язок з Антоном відрізняли її від Руслани.

Вага цього одкровення переповнила Олю, коли вона повернулася додому, відчуваючи себе погано. Вона викликала швидку допомогу і лежала в ліжку, її розум переповнювали спогади про листи, а емоції були в сум’ятті. “Я б хотіла нічого не знати”, – зі сльозами на очах прошепотіла вона, тужачи за блаженним незнанням минулого.

Однак спогади про минуле не хотіли відпускати. Вона згадала, як Антон виявляв інтерес до Руслани, що викликало в Олі моменти ревнощів, які, щоправда, їй вдалося швидко подолати. Раптом двері до кімнати відчинилися, і ввійшла Руслана, вже не така молода, але все ще красива, зі схиленою головою. Вона підійшла до сестри й ніжно торкнулася її руки, просячи прощення. “Пробач мені, сестро. Я завжди хотіла тобі сказати, але не наважувалася. Ви жили добре, разом, і я не могла зруйнувати ваше життя. Не наважувалася…” зізналася Руслана.

Оля прошепотіла у відповідь: “Про що ти говориш? Але ж ти зруйнувала моє життя. Мені вже все одно”.

Руслана зітхнула і продовжила: “Це я пішла з села вагітною. Але щось всередині мене зупинило мене від того, щоб зробити щось погане. Я пожертвувала власним щастям, сестро, заради твого щастя, щоб ти була щаслива. Я так тебе люблю, і мені нестерпно було думати про те, як би ти впоралася з нашим весіллям. Але ти так і не зрозуміла, що я віддала тобі свого коханого чоловіка добровільно, хоча вже носила його дитину і мала на нього право”.

Переповнена емоціями, Руслана висловила своє каяття за те, що зберігала таємницю і переживала, що Оля колись дізнається про це. Вона жалкувала, що Антон зберіг ці листи, адже, на її думку, все могло б бути добре і без них.

Сестри міцно обнялися і довго плакали разом. Вони знали, що мають переосмислити своє життя і стосунки, знайти в собі сили примиритися і прийняти ті повороти життя, які сформували їхні долі.

КІНЕЦЬ.