Мені 30 років, одружена, є син-підліток і старша сестра, яка теж має чоловіка і 2 маленьких дітей. У сестри захворіла дитина, висока температура, не збивається ліками.

Зателефонувала до швидкої, але там виникли якісь проблеми, сказали самостійно везти дитину до лікарні. У нас із чоловіком є машина, у сестри немає.

Але ми живемо на іншому кінці міста. Мама зателефонувала і зі сльозами просила, щоб ми поїхали, забрали сестру з дитиною та відвезли їх до лікарні з іншого кінця міста.

Від пропозиції викликати таксі відмовилися з криками та скандалами. Зрештою ми поїхали, звозили.

А через день я впала з температурою. Ну і мій син від мене заразився ще за 2 дні.

Поговорила з мамою про те, який сенс був у цій акції, щоб хворіла не лише дитина сестри, а й уся моя сім’я? Адже таксі було б і дешевше, і простіше, і ніхто б не заразив нас, мені сказали, що я невдячна та рідня має бути завжди разом!

За фактом моя сім’я фінансово багатша і успішніша, ніж у сестри, але при цьому батьки завжди кажуть, що все, що я роблю — неправильно! Робота у мене погана (так, працюю багато, зате прибуткова!), чоловік добре заробляє (він у тебе черствий і щойно щось станеться, кине тебе!), син у мене невихований (відмінник і спортсмен) і все, що я роблю, все неправильно.

Натомість сестра завжди ідеальна: чоловік у неї найкращий (2 роки на її шиї сидів, роботу не міг знайти), і мені треба в усьому з неї брати приклад.

У результаті з матір’ю посварилася, каже, і з з Днем народження мене не вітайте, і нічого мені від вас не потрібне! Але ж я так не можу!

Як я можу не привітати свою матір? Я ж себе звинувачуватиму аж до наступного Дня народження!

А чоловік каже, забудь. Що це? Як поводитися? Я не розумію, чому мама та сестра так поводяться зі мною. Чому вони не бачать моїх досягнень і навіть принижують їх?

КІНЕЦЬ.