У мене ніколи не було серйозних стосунків. Я завжди хотіла, щоб у мене теж був хлопець, як і у подружок, але його не було. Я подобалася тим, хто мені зовсім не подобався і навпаки. Двічі була закохана, обидва рази хлопці виявлялися вже зайнятими, а я дізнавалася про це набагато пізніше.

З підліткового віку реєструюсь на сайтах знайомств, жодного разу справа не дійшла до чогось близького. Зараз, коли мені виповнилося 29 років, я почала судомно метатися, щоб в один рік впхнути все, що не встигла до цього часу.

Я зареєструвалася на всіх можливих сайтах, почала пошук віддаленої роботи, щоби був дохід, і можна було спокійно планувати декрет. Кожного чоловіка, що сподобався, розглядаю «на перспективу» в майбутньому. Для мене важливо, щоб подобався зовні і був при грошах.

Поясню. У мене не дуже великий дохід, і якщо я перестану працювати у декреті, щоб для чоловіка це не було шоком та панікою. Але яка штука. По всіх напрямках тиша. Що в особистому житті, що з роботою. Я вже почала виходити з дому набагато частіше, рази 3-4 на тиждень по концертах, кафе, кіно, театрах.

Жодного знайомства. Мені навіть здається, що чоловіки перестали мене помічати. Бачу, що біля очей з’явилися зморшки. Я часто плачу ночами. Мені боляче й гірко, що я залишилася сама. 30 років для мене такий рубіж, який я мріяла переступити, будучи дружиною та мамою.

У серпні 2017 року пішла в центр планування сім’ї. Хотіла зачати від донора. Але репродуктолог відправив до психолога. Вгадайте, що сталося далі? Я казала, що мені потрібна хоча б дитина, щоб у мене була сім’я і в 30 уже бути з дитиною. Але з’явилися м’язові затискачі в тілі, а до квітня почалися проблеми зі здоров’ям — моє тіло чинило опір.

Я не слухала його, а слухала тільки мені треба до 30». Потім я замислилась, а що я дам дитині? Фінансової бази немає, та й потім, коли виросте і запитає, де тато, що я йому скажу? Мені дуже боляче бачити фотографії в соц. мереж пар з дітьми.

Боляче було 1 вересня бачити ровесників, які повели дітей до 1 класу. А якщо я ніколи цього не відчую? Взаємного кохання, щастя в момент, коли коханий запропонує вийти за нього? Реєстрація, біле плаття. Я тільки почала думати, що впораюся, як моя подруга повідомила, що виходить заміж у липні.

Вона запитала, чи буду я не одна, адже фішка в тому, що тільки я там не заміжня. Це досить близька подруга, я за неї рада, але як боляче за себе. Я ж не жахлива якась, не жирна, не страшна. Я симпатична, подорожую, знаю англійську, багато чим цікавлюся.

Як така дівчина залишилася сама, не розумію? Що пішло не так і в який момент? Шалено шкода себе. Жаль того, що залишаються лічені місяці до 30-річчя, а я нічого не в змозі виправити. Я вирішила, що якщо не вийду заміж до 30 років, то потім уже нема сенсу.

Усім і мені і так зрозуміло, що залишилася не при справі. А на весілля йти не хочеться. Я ніколи не отримувала запрошення на весілля, це перше.  Але ці обставини… Мені навіть соромно перед подругою, що не можу за неї порадіти. Я в розгубленості.

Намагалася знайомитися через сайти, ходила до фітнес-клубу, на заходи, у всіх знайомих запитала, чи є вільні хлопці з ким можуть познайомити. Порожньо.

Як так, головна мрія не здійснилася? Навіщо жити? Все одно нікому не потрібна. Всі знайомі заміжня, ну чим вони кращі?

Пройшла всякі тренінги, жінка має бути задоволена, жінка має наповнюватися. Ну, й що? Наповнююсь. А особистого життя все одно нема! І вільних за віком дедалі менше, або вже з минулим (у розлученні та з дітьми). Що порадите? Тільки давайте без сарказму і так погано на душі.

КІНЕЦЬ.