Минуло шістнадцять років шлюбу, і я вважав, що ми були задоволені життям. Ми з дружиною рідко сперечалися, ніколи не пропускали спільну вечерю. Коли наша донька закінчувала школу, мu з нетерпінням шукали університети, до яких вона могла б подати документи.

Одного вечора я повернувся додому з роботи і застав несподівану картину – ніякого аромату вечері, натомість моя дружина пакувала свої речі. Я поцікавився ситуацією, і вона спокійно повідомuла, що йде від мене назавжди. Збентежений, я запитав, куди вона їде.

“Я закохалася, і я вагітна від іншого, – розповіла вона,- Я буду з ним. Наша донька залишиться з тобою, бо моє нове кохання не хоче мати жодних дітей, окрім наших”.

Розлучення було бурхливим, дружина забрала все з дому. Конфлікти не припинялися, вона навіть намагалася претендувати на квартиру, незважаючи на те, що моя дочка залишалася зі мною. Майже три місяці ми з донькою жили в стані постійної напруги, поки моя колишня дружина нарешті не залишuла нас у спокої. Донька не могла змиритися з тим, що мати покинула її, і відмовлялася визнавати її існування.

З часом ми навчилися пристосовуватися до нашого нового спільного життя. Моя донька продовжила навчання і тепер працює, вирішивши не залишати мене. Я м’яко підштовхував її до заміжжя, але вона наполягала на тому, що ще не знайшла свою половинку.

Одного разу, коли я був на лікарняному і відпочивав удома, несподівано пролунав дзвінок у двері. На мій подив, на порозі стояла моя колишня дружина з п’ятирічним хлопчuком. Вона виглядала втомленою і постарілою. Незважаючи на бажання зачинити двері, щось змусило мене впустити їх. Ми розташувалися у вітальні, і я запропонував приготувати чай. Хлопчик був добре вихований і врівноважений. Коли ми сіли пити чай, я попросив її поділитися своєю історією.

Вона розповіла про свій шлях після розлучення. Вона переїхала до Антона, чоловіка, заради якого покинула нас, і вони жили щасливо. Незабаром на світ з’явився їхній син Денис. Життя здавалося стабільним, поки трагічна аварія не забрала життя Антона. Оскільки вони не були офіційно одружені, матu Антона виселила її і не виявляла жодної турботи про благополуччя онука. Я дізнався, що у моєї колишньої дружини не було сім’ї, окрім нас з донькою, і їй нікуди було звернутися.

Зіткнувшись з цим скрутним становищем, я не міг бачити її і маленьку дитину без даху над головою. Я поставив їй умови, які вона повинна була виконати, перш ніж залишитися. По-перше, вона повинна була вибачитися перед нашою донькою. По-друге, я наголосив, що відтепер мої слова будуть мати вагу. Нарешті, я чітко дав зрозуміти, що шляху назад не буде, і її поведінка має бути бездоганною. На диво, вона з усім погодuлася, проливаючи сльози каяття, коли виконувала мої вимоги. Коли наша донька повернулася з роботи і дружина щиро вибачилася.

Життя пішло своїм зичним ходом. Ми з теплом прийнялu маленького Дениса у нашу сім’ю і він відповів взаємністю.

КІНЕЦЬ.