Коли автобус повернув з шосе, залишилися тільки дві пасажирки, Галина і Тетяна, що прямують до села свого дитинства. Вони згадували старі часи.

Галина оплакувала втрату тих днів, коли село було сповнене життя, а Тетяна закликала її дивитися вперед, продати майно в селі та насолодитися розкішшю міського життя. Після прибуття до села двох жінок зустрів ностальгічний аромат родового будинку Галини, що спричинив змішані почуття.

Галина запропонувала запросити сусідів на вечерю і під час підготовки натрапила на дерев’яну скриньку з дитячими листами до покійної тітки.

Відкриття знову замкнених емоцій пробудило в Галині глибоку тугу. Листи повернули яскраві спогади про її любов до села та бажання її тітки, щоб вона утримувала їхній будинок.

Зворушена цими спогадами, Галина вирішила всупереч пораді подруги залишити будинок собі та відмовитися від міського життя. Її рішення здивувало Тетяну, але зрештою вона поступилася, визнавши непередбачувану чарівність Галини.

Старий будинок гудів від сміху та розмов сусідів під час сходки, що й визначило остаточне рішення Галини не продавати будинок.

Близькі узи села та теплота її власної спадщини переважали будь-яку чарівність міста. Ця історія ще раз доводить, якими різними можуть бути люди у своїх інтересах. Комусь місто зі своїм блиском і шумом до душі, іншому – далеке, забуте Богом село зі своїми нормами та порядками.

КІНЕЦЬ.