Чоловік вирішив розлучатися, бо більше не бачить мене у своєму майбутньому. А я не бачу нікого, окрім нього. Разом 4 роки, два з половиною у стосунках та півтора у шлюбі. І якось останнім часом все загострилося, часті сварки, скандали, повна неувага до мене і «твоя робота — це фігня, заробляю тут я», образи з його боку, а потім і з мого, я в сльозах.

Я перестала відчувати себе потрібною і теж у відповідь на якийсь час переставала піклуватися і дозволяла собі невтішно про нього висловитися. У результаті сварка через дрібницю і він благав мене піти зі сльозами на очах, періодично кажучи гидоти.

Нерви здали, і я послухала його. Через пару днів я намагалася помиритися, але він собі все вирішив, і повертати нічого не хоче. Я також вирішила, що все, коли він так легко відмовляється, то й мені не потрібно нічого, трималася, а потім все одно зривалася, писала, умовляла помиритися.

Близько місяця ми до ладу не спілкувалися, тільки я писала слізливі смс, на які він не відповідав. Надія почала згасати. Потім, завдяки його мамі, ми зустрілися, і я спробувала з ним поговорити, він не хотів, казав, що не любить, що не бачить мене більше у своєму житті, при цьому у нього наривалися сльози.

Розмова нічим не закінчилася. Я пішла і за кілька тижнів прийшла до нього додому на його День народження, він був один, відзначати не збирався. Я просто словами привітала, обійняла, він запропонував чай, спробувала поговорити. Він з болем у голосі каже, що крапка і так буде краще.

Ми до вечора просиділи обійнявшись, він то казав, яка я хороша і знайду краще, то починав цілувати і відсторонювався, зі словами, що це неправильно. І переконував більше за себе. Ми ні до чого не прийшли того дня, тому що він не хотів говорити про нас, він просто хотів бути разом у цей день і не псувати його.

Просто сиділи обійнявшись до ночі, періодично щось одне одному кажучи. Але був момент, що він моє волосся гладив, міцно обіймав, говорив, що я дуже красива і що знайду краще за нього, поцілував у лоб і в нього покотилися сльози. Я відчуваю, що він мене ще любить, але він вбив собі на думку, що він насправді псує мені життя. Він сказав, що не може і не хоче більше мене мучити і краще ось так усе закінчити зараз, ніж коли діти з’являться.

Я не розумію що відбувається. Варіант зі зрадою і тим, що розлюбив, точно відкидається. Ще він сказав, що не хоче псувати мені життя так, як його батько зіпсував мамі. І ось ця ідея дуже вже глибоко в нього засіла, бо там були нюанси і він останнім часом себе дуже схоже поводив.

І я бачила, що він намагався змінюватись, а потім зривався. Та й він сказав, що добре розуміє, що моя не завжди нормальна поведінка, це лише реакція на те, що робив він. Як бути я не знаю, мені це дуже важко відпустити, я плачу щодня, постійно прокручую все це у голові, не їм, не сплю, п’ю заспокійливі.

Я хочу повернути нашу сім’ю, але я гадки не маю, як і чи можливо це. По суті ми розійшлися в момент притирання, спільного побуту, який у нас тільки починав вибудовуватися. Розійшлися люблячи, а він уперся і не хоче нічого повертати. А ще у нас незабаром річниця, було б рівно 4 роки, і це мене добиває.

КІНЕЦЬ.