-А що не так? – невинно поцікавилася Марія, ледве стримуючи посмішку. – Гарне плаття…

Ігор сидів на кухні з чашкою чаю. Раптом з кімнати вийшла дружина і почала крутитися перед дзеркалом у вечірній сукні.

-І куди це ти зібралася? – Ігор аж поперхнувся, від несподіванки.

-На роботу, – задоволено усміхаючись, покрутилася перед дзеркалом Марія. – Свято у нас там. Мені личить?

-Личить, – кивнув чоловік, зачарований вбранням дружини.

-Так, ану почекай! Ти в такому вигляді зібралася йти на корпоратив? У той дорогий ресторан із купою мужиків?

-А що не так? – невинно поцікавилася Марія, ледве стримуючи посмішку. – Гарне плаття…

-Гарне, не заперечую. Але! Воно надто коротке! І відкрите! – продовжував обурюватися Ігор, уявляючи скільки зацікавлених чоловічих очей дивитимуться на його дружину.

-Ігоре, – докірливо сказала вона. – Ти так кажеш, ніби вперше цю сукню бачиш!

-Вперше, – охоче закивав чоловік. – Інакше б ця пародія на сукню опинилася б у відрі для сміття.

-Та що ти говориш? Я тобі її показувала тиждень тому, як тільки купила. І ти ні слова проти не сказав!

-Так у шафі вона пристойнішою здавалася! – обурювався Ігор, намагаючись згадати, чи взагалі було таке. Згадати він не міг.

-Воно було на мені! – настала черга Марії обурюватися. – Я його одягла і вийшла до тебе. Ти навіть похвалив мою нову сукню.

-Я був не уважний! – гнув свою лінію чоловік. – І взагалі, чому ти йдеш на корпоратив одна? У тебе є чоловік!

-Тому що мій чоловік категорично відмовився йти туди, – склала руки Марія. – Я тобі пропонувала. П’ять разів пропонувала! А що ти мені відповідав?

-Що мені робити нічого… – Ігореві вистачило сумління відвести очі. – Але я передумав! Чекай тут і нікуди без мене не йди. Я швиденько переодягнуся…

-Не забудь – для чоловіків тільки ділові костюми! – навздогін чоловікові крикнула Марійка. У відповідь їй чоловік відповів щось невиразне.

Дівчина, задоволено усміхаючись, сіла на диван і стала чекати на чоловіка.

У них у запасі півтори години, тож точно не запізняться. А як швидко Ігор вміє збиратися, якщо йому справді це потрібно, вона чудово знала.

А поки його немає, Марія має час написати колегам.

-Дівчатка, я виграла! Сьогодні ви нарешті познайомитеся з моїм чоловіком!

-Як у тебе це вийшло? Він же не хотів іти? – одразу ж написали вони відповідь.

-Побачите моє вбрання – самі зрозумієте! Я спеціально обрала таку сукню, в якій він мене одну не відпустить! Ось фото!

-Класна сукня!

-Я б таке не вдягла! Занадто смілива!

-Розумничка! Нарешті ми побачимо ту людину, яка зуміла підкорити твоє серце!

-Я готовий! – не минуло й десяти хвилин, як у кімнату забіг Ігор при повному параді.

-На мене бурчить, а сам? – надула губки Марійка, милуючись своїм чоловіком. – Знаєш, скільки у нас незаміжніх?

-Але ж я одружений! – гордо продемонстрував обручку чоловік. – На найкращій дівчині у світі!

-Ой, скажеш теж, – зніяковіла Марія, внутрішньо тріумфуючи.

Її люблять. Ревнують, оберігають…

-Ходімо вже? А то приходити після начальства не найкраща ідея.

-Ходімо, – міцно обійняв за талію дружину Ігор. – Сьогодні ми будемо найкращою парою…