Людина завдає іншому рани. А потім купує ліки та пластирі. І вважає себе добро та дбайливою.

У магазині жінка зі слідами колишньої краси вибирала велику пляшку міцного напою. Найпростішого і найміцнішого. Жадібно і звично вибирала. Що подешевше, але більше. А поруч стояла дочка-підліток із похмурим виглядом. Зітхала і відверталася. Їй було тяжко. Неприємно. І вона знала, чим усе скінчиться.

Потім дочка тихо сказала: Ти знову? Припини. Набридло! Скільки можна? – щось таке сказала.

І мати голосно та важливо відповіла: «Я тобі психолога оплачую! Ти невдячна!». І зверхньо подивилася на дочку.

Дочка почервоніла та різко пішла до виходу. Добре одягнена похмура дівчинка, про яку піклуються – оплачують психолога. Які ще претензії?

Та ніяких. Незабаром ніяких не буде. Дівчина з полегшенням залишить будинок. І почне самостійно жити згодом. Діти ростуть та доживають до свого звільнення. Майже завжди.

Хоча наслідки залишаються.

Наслідки завжди залишаються. Навіть якщо оплачують психолога та найкращі заспокійливі. І годують, і одягають. І голосно дорікають цим, щоб дитина не забула.

Дитина не забуде. Будьте впевнені. Навіть якщо потім сама оплачуватиме психолога і намагатиметься забути минуле…