На одній із вулиць маленького провінційного містечка жила бабуся на ім’я Віра. Щодня вона вирушала на ринок автобусом, щоб купити свіжі продукти і провести час з подругами.

Віра була доброю та чуйною жінкою, але її мізерна пенсія не завжди дозволяла їй вільно розпоряджатися грошима. Одного дня, як завжди, Віра підійшла до зупинки, щоб сісти на автобус.

Поїздка була недорогою, але для неї ця маленька сума була цього разу непідйомною.

Вона відкрила гаманець, але виявила, що в неї немає жодної копійки. З жахом вона усвідомила, що забула вчора забрати пенсію з поштового відділення. Віра відчула страх і безпорадність.

Вона не могла дозволити собі повернутися додому і забрати гроші, оскільки ринок закривався за годину, а друзі вже чекали її там. Вона вирішила спробувати попросити водія про позику і, сподіваючись на його розуміння, повільно підійшла до кабіни.

Водій, чоловік середнього віку із серйозним виразом обличчя, обернувся до неї. Віра тихо і зніяковіло вибачилася за своє незручне становище і пояснила, що забула вдома гроші.

Замість того, щоб висловити роздратування чи відмовити їй, водій усміхнувся. Він подивився на Віру з розумінням і сказав: “Не хвилюйтеся, сідайте. Сьогодні ваша поїздка безкоштовна ” Віра була вражена таким ставленням.

Вона вдячно посміхнулася водієві та сіла на місце. Пасажири в автобусі спостерігали за цією сценою і їхні серця теж пом’якшилися від доброти водія.

Більшість із них були знайомі з Вірою і знали, що вона завжди була доброю та ввічливою, і вони були раді, що її старання були винагороджені таким незвичним для цих часів актом доброти.

КІНЕЦЬ.