Мирослав повернувся додому і побачив тривожну картину – його дружини ніде не було. Відсутність дружини та їхнього однорічного сина викликала у чоловіка здивування та занепокоєння.

Вирішивши розібратися, Мирослав підійшов до сусідки, щоб запитати про місцеперебування дружини, коли, на його подив, та сама сусідка вийшла з дому, тримаючи на руках сина Мирослава.

Виявилося, що дружина Мирослава залишила їхнього сина під опікою сусідки, а сама пішла у невідкладних справах на вулицю. Хоча чоловік мав досвід догляду за немовлям, він не міг не здивуватися, що могло змусити її так раптово покинути їх. З усім тим, він був вдячний дружині, яка залишила йому їжу в мікрохвильовій печі.

Час спливав – пів години, година, дві, п’ять – і хвилювання Мирослава посилювалося. Він неодноразово намагався додзвонитися до дружини, але вона не відповідала на його численні дзвінки.

Минали години, і з кожною хвилиною його занепокоєння посилювалося. Зрештою, йому вдалося вкласти їхнього сина спати, все ще чекаючи відповіді від дружини.

Нарешті пролунав довгоочікуваний дзвінок. Схвильований Мирослав підняв слухавку і засипав дружину питаннями про її місцеперебування і про те, чим вона займалася протягом дня.

Однак, на його превеликий жаль, вона ухилялася від відповідей. Замість цього вона повідомила, що не має наміру повертатися додому і вирішила назавжди залишити їхнього сина під опікою Мирослава.

Шокований і засмучений, Мирослав не міг повірити в те, що почув. Він вчепився в телефон, сподіваючись, що все це був жорстокий розіграш, але, на жаль, ця сувора реальність не давала йому спокою.

Тепер він зіткнувся зі страшною відповідальністю бути батьком-одинаком, беручи на себе роль і матері, і батька для виховання свого сина.

КІНЕЦЬ.