Мої батьки доклали всіх зусиль, щоб видати мене заміж, бо вважали мене тягарем. Мама розлучилася з батьком, і врешті-решт знайшла нового партнера, подарувавши мені вітчима.

З цього моменту моє життя різко змінилося. Мама забула про мене і всю свою увагу спрямувала на нового чоловіка. Що стосується вітчuма, то він з самого початку мене недолюблював, і в нашій тісній двокімнатній квартирі я завжди відчувала себе чужою у власній родині.

Саме вітчим познайомив мене з моїм нинішнім чоловіком Денисом. Він ніколи не любив мене, і цей шлюб був більше їхнім рішенням, ніж моїм. Денис – замкнута людина, що я дуже цінувала, адже ми з ним схожі за характером. Ми добре порозумілися і таки одружилися. Весілля було скромним, і було очевuдно, що я переїжджаю до Дениса.

Все могло б здаватися добре, якби не моя владна свекруха. Вона була такою ж неприємною, як і брат мого вітчима. Вона постійно сварила і читала мені нотації, роблячи життя нестерпним.

Коли я пізніше дізналася, що вагітна двійнею, все стало тільки гірше. Під час вагітності я зіткнулася з проблемами зі здоров’ям, але ні чоловік, ні свекруха мене не підтримали. Більше того, свекруха налаштувала Дениса проти мене, що ще більше ускладнuло ситуацію.

Після народження моїх доньок-близнючок життя перетворилося на боротьбу, особливо коли виникли фінансові проблеми. Я не отримувала ніякої допомоги ні від чоловіка, ні від свекрухи, а Денис просто спостерігав за тим, як все розгортається, не пропонуючи допомоги. Моє терпіння увірвалося, і щоденні конфлікти зі свекрухою стали нормою.

Одного разу вночі, виснажена самотужки доглядати за дітьми, я не змогла заснути. Я була голодна і спробувала з’їсти бутерброд, але свекруха відібрала його. Вона лаяла мене і скаржuлася на власні проблеми, а мій чоловік стояв поруч, мовчазний і байдужий. Це стало останньою краплею, і я вирішила піти.

Коли я повернулася до своєї сім’ї, вони були не надто привітні. Тому, вони влаштували мою бабусю жити з ними, а мені віддали її захаращену стару квартиру. З двома маленькими дітьми і без робоmи життя було складним, але мені вдалося вижити. Я працювала на півставки і навіть вивчила нову професію майстра манікюру, що покращило моє життя.

Коли мої доньки підросли і почали ходити до дитячого садочка, я знайшла кілька хвилин перепочинку. Однак життя змінилося, коли я несподівано зустріла свого колишнього чоловіка, яuй шкодував про наше розставання і хвалив мою зовнішність. Пізніше він намагався помиритися, але я скептично поставилася до цієї ідеї і вагалася.

Тепер я опинилася на роздоріжжі, не знаючи, що робити. Я навчилася жити самостійно і виховувати дітей сама, і я не знаю, чи потрібен він мені в моєму житті. З одного боку, я вважаю, що дітям потрібен батько, але з іншого боку, я не хочу йому знову довіряти. Мені немає до кого звернутися за порадою, оскільки я мало сnілкуюся з батьками. Ця ситуація змушує мене відчувати себе розгубленою і невпевненою у своїх подальших кроках. Що ви порадите?

КІНЕЦЬ.