– Дрин-дин-дин, др-р-р, дринь-динь-динь! Др-р-р!

Маргарита Іванівна збирала малину в кутку своєї дачної ділянки і відчувала, як у її душі закипає роздратування.

Та ще й в малиннику виявилося повно кропиви. Маргарита влізла в неї.

– Ох, ну треба ж! Ну не треба було в сарафані малину йти збирати!

Вона потерла рукою ногу. За парканом стало тихо. Але через пару хвилин знову ті ж звуки,

– Дрин-дин-ди-и-н! Др-р-р…

Ну, що за люди?!

Сусіда свого Геннадія вона з деяких пір недолюблювала.

Спочатку, як він купив цю дачу, Геннадій з Маргаритою через паркан все ніби загравав. Мовляв ви, Маргарите Іванівно, жінка самотня, та й я холостяк. Тож якщо вам щось знадобиться, я завжди готовий допомогти. Ви тільки мене покличте, і я тут же біля вас.

Бач який спритний! Розлучений до того ж сім’ї все залишив, а собі дачку в їхньому селі прикупив.

Приходив до неї, чаювали, воду їй налагодити допоміг. Обнадіяв, можна сказати, Маргарита вже розмріялася. Може все ж таки не одна вона на старості сидітиме? Не довелося їй свого часу заміж вийти, то може зараз вийде? Геннадій чоловік дуже симпатичний…

Маргарита Іванівна до нього подобріла. Кабачками пригощала, їх тоді багато наросло…

А потім якось раптом знітився Геннадій. Заходити перестав, очі ховає, не розказує нічого.

Маргарита все розпитувала його – може щось трапилося?

Але чоловік вперто мовчав… Та невдовзі відкрилася гірка правда.

Все ясно стало.

Цієї весни несподівано на його ділянці раптом жінка молода з хлопчиком зʼявилася.

А хлопчик цей Геннадія кажуть татом кличе, люди чули. От бабій виявився! Тепер ясно, який він розлучений, одна назва!

Хлопчик цей своїм нескінченним «дриньканням» дуже дратував Маргариту Іванівну.

Вона за своє життя дітей багато побачила, у школі працювала учителькою молодших класів. Різні діти були, але цей видно точно дивний. У Геннадія мабуть пішов.

Дринькає і дринькає ту саму пісню. Ось як Господь віддячує тим, хто від своїх дружин до молодих іде!

Довго бурчала Маргарита Іванівна, збираючи малину і слухаючи сумний дитячий голос. Невже тепер так і буде, і коли він тільки замовкне, слухай його тепер!

Вона підняла чергову гілку малини з великими стиглими ягодами і раптом побачила за сітчастим парканом цього хлопчика. Він самотньо сидів просто на землі і катав машинку. А очі в нього були сумні-сумні…

Маргариті Іванівні відразу стало соромно своїх роздратованих думок. Ну до чого тут цей хлопчик?

Хіба в чомусь він винний? Він же ж дитина, янгольська душа.

– Тебе як звуть? – запитала жінка. – Ти не бійся, я твоя сусідка. Малини хочеш? Дивись у мене скільки єж!

– Не треба, тітко, не хочу. У мене машинка, поглянь яка! – він підняв машинку, а очі так і залишилися сумними. – Це тато подалував мені. Давно…

– Данило, ти де? Ходи обідати, мама кличе, – почулося від хати.

На ґанок вийшов Геннадій, побачив Маргариту Іванівну – збентежився…

– Ось як воно повернулося, – пробурмотів той. – Син же ж мій наробив, а я виховував його, розуму вчив, а він…

Геннадій махнув рукою, обійняв Данила і повів у будинок.

Маргарита нічого так і не зрозуміла…

…Увечері до неї заскочила подруга Валентина.

– Бачила Геннадія?! – з порога почала вона. – Так він що, молоду собі привіз, чи що? Він же ж наче до тебе клеївся, Рито?!

– Та відчепись ти, Валю, звідки я знаю! І не клеївся ніхто, так, спілкувалися по-сусідськи, – Маргарита Іванівна перевела розмову.

Вона все згадувала хлопчика Данила, і його сумні очі… Не те тут щось… Не схожий Геннадій на щасливого татуся і чоловіка молодої жінки…

…А через пару днів до Маргарити зайшов Геннадій. Поговорити захотів, порозумітися.

– Маргарито Іванівно, я маю тобі розповісти дещо важливе про цю жінку й дитину, які в мене живуть… – почав він щойно зайшов у хвіртку.

Маргарита застигла від несподіванки.

– Ти не слухай нікого в селі! Хай не пліткують!

Я зі своєю давно розлучений. А тут дізнався, що виробляє мій синок Ігор…

Одружився він тишком-нишком, та й покинув її, а колишній моїй і діла нема. Одним словом знайшов я їх. Олесі йти нікуди було, кімнату винаймала з Данилом.

Данило онук мій, то й привіз я їх сюди. Вийшло, що, окрім мене, до них нікому й діла нема. А ти, Рито, моєму онуку сподобалася. Запитував, коли ми в гості до тієї тітки підемо, що його малиною пригощала.

Данило невдовзі повеселішав, очі його засяяли – мама його тепер не сумує й не плаче.

Та й дід Геннадій поряд. А ще з ним грається добра тітка, у неї цукерки смачні і книжки є цікаві.

…Геннадій бентежився, коли Маргариті робив пропозицію:

– Маргарито Іванівно, Рито… Будь господинею в моєму домі і в моєму серці, прошу тебе!

І вона погодилася, а що приховувати – Геннадій їй завжди подобався.

Та й онук його Данило їй начебто й не чужий.

Адже в Олесі життя на лад пішло – іноді підтримка рідних і долю може виправити!

А значить будемо далі жити…

КІНЕЦЬ.