Надя прийшла з роботи раніше. Вона відчинила двері в квартиру і побачила в коридорі… Чужі жіночі туфельки. Вона так і застигла на порозі з пакетами продуктів в руках. Ще не вірячи у те, що це відбувається з нею, Надя пройшла у спальню. Там вона побачила їх
Надя розійшлася з Максимом раптово. Вона якось прийшла з роботи раніше, відчинила двері в квартиру і побачила в коридорі… чужі жіночі туфельки.
Вона так і застигла на порозі з пакетами продуктів в руках. Ще не вірячи у те, що це відбувається з нею, Надія пройшла у спальню і побачила їх – її Максима і свою подругу Олену…
З Максимом вони розійшлися, з подругою вона звісно більше не спілкувалася і довгий час надя не хотіла з кимось знайомитися.
Та якось її сестра Іринка порадила:
-А ти познайомся з кимось в інтернеті, дуже допомагає відволіктися, а там Бог його знає, раптом пощастить…
І Надя наважилася. Завела сторінку, фотографію розміщувати не стала, щоб її не дай Бог знайомі не впізнали.
І одразу отримала три листи. Двоє кавалерів одразу ж озвучили свої недвозначні наміри, і після її відмови відразу зникли.
Натомість якийсь Іван виявився дуже скромним і серйозним.
Писав серйозні речі, цікавився літературою та історією, був дуже розумний.
І Надя із задоволенням проводила з ним довгі вечори за нескінченними бесідами та дискусіями.
Так тривало приблизно півроку. Надя відійшла від розлуки з Максимом, і вже зізнавалася Івану, що готова зустрітися з ним, але кавалер не поспішав запрошувати її на побачення.
Так минуло ще кілька місяців, наближався Новий рік, і Надя сумно подумала, що знову доведеться зустрічати Новий рік одній… Ну тобто з родичами.
-А ти натякни йому, що не проти зустрітись, – порадила Іринка, яка теж переживала за сестру.
-Та він сам постійно каже, що треба якось зустрітися, – посміхнулася Надя. – І на цьому “якось” все й закінчується.
-Ну, значить, бери ініціативу в свої руки, – рішуче сказала Іринка. – Знаю я цих хлопців, з ними кашу не звариш, нерішучі вони якісь зараз. Соромляться щось вони нас, жінок… Будь сміливішою, скажи, що до Нового року вам треба неодмінно познайомитися.
-Легко сказати, – зітхнула Надя.
-Ну, як хочеш, – знизала плечима Іринка. – Сиди знову з тітками і дядьками на свята, ну чи до нас приходь з чоловіком…
І Надя наважилася, написала Івану, що вже пора їм познайомитись.
-Добре, – написав їй Іван. – Завтра субота, давай зустрінемось в кафе о шостій вечора, я буду за останнім столиком біля вікна.
Його номер телефону Надя посоромилася запитати, а сам він чомусь не запропонував.
-Ну й добре, – заспокоїла вона сама себе. – У кафе знайдемося.
Увечері наступного дня Надя, ошатна та гарна, з хвилюванням переступила поріг закладу.
Звичайно, вона дуже переживала – а раптом він зовсім їй не сподобається… Як тоді потактовніше відмовити йому?
Але на диво, за вказаним столиком сидів досить симпатичний хлопець з чашкою кави. Дівчина, червоніючи, підійшла до нього:
-Привіт, а це я!
Хлопець повільно підвівся з місця і привітно посміхнувся:
-А це я…
Він мовчки відсунув стілець поруч із собою та запропонував дівчині присісти. Замовив каву з тістечками. Й ігристе – за знайомство!
Надя не впізнавала саму себе – вона говорила безупинно, сміялася з його жартів і захоплено дивилася в його голубі очі. Вона відчувала, що він теж зачарований нею. Як чудово, що вони нарешті зустрілися!
-Спасибі тобі, Іванку, – закохано сказала Надя. – Ти мені подарував справжнісіньке свято. Ти диво!
-А ти мені, – відповів, усміхнувшись, хлопець. – Тільки чому Іван? Мене Олександр звуть…
-Але ж ти сам так представився у нашій переписці.
-У якій переписці?
-Ну як… У якій? – Надя здивовано подивилася на нього. – У нашій з тобою. Жартувати надумав? Теж мені… Жартівник!
І вона весело засміялася.
-Та ні, – хлопець м’яко посміхнувся і знизав плечима. – Навіщо мені жартувати? Я ніколи ні з ким не листувався…
Надя здивовано глянула на нього:
-Але ж ти сам… Запропонував тут зустрітися, – пролепетала вона. – Ось за цим столиком… Біля вікна.
-Але я просто прийшов сюди на каву, мені просто сумно стало, що я один напередодні свята, а з дівчатами знайомитись не вмію.
Ось друг і порадив піти в кафе: каже, а раптом станеться диво і вона прийде, та сама, твоя?
І ти справді прийшла… Я такий щасливий!
Він узяв руку здивованої дівчини і ніжно поцілував:
-Вибач, все не наважувався запитати… А як тебе звуть?
Вони весело засміялися і цілий вечір захоплено говорили про те, які ж все таки дива трапляються в житті…