В Італії на заробітки я поїхала ще 10 років тому.

Зізнаюся чесно, що це була ініціатива та ідея могла, я гадала, що так лише зможу зробити своє життя і життя моєї сім’ї кращим, тоді я ще була досить таки молодою і нерозумною жінкою.

Ми з чоловіком наче й непогано жили, але на життя вічно не вистачало.

Дмитро такий, що за грошима не гнався, у нього немає такого бажання десь щось колись і підробити, якусь додаткову роботу знайти, щоб трохи більше для сім’ї заробити.

Хоча Дмитро знав добре, що у нього зарплата невеличка і я на пів ставки працюю, адже вдома двоє дітей і вся домашня робота на мені.

Але я якось старалася виходити з того положення, що склалося, як могла.

Я багато економила, усе шукала по знижках, акціях, розпродажах, замовляла щось у знайомих.

Загалом намагалася заощадити, як могла. І вважаю, що нас таки це добре виручало, завдяки цьому нам якось і вистачало на життя.

Та коли діти мали вступити на навчання, я зрозуміла, що на хорошу освіту для дітей у нас грошей немає.

Чоловік особливо ніколи цим не переймався, Дмитро вважав, що в наш час діти на навчання самі собі можуть заробити, або навчатися заочно, в той час, як роботу собі добру мають знайти.

Загалом, коли я зрозуміла, що Дмитро нічого не хоче робити для дітей і зробила висновок, що це на моїх плечах, а я навчання хотіла дітям дати хороше, адже гарна освіта це важливо в наш час.

Тоді й поїхала я до Італії.

В мене там тітка працювала, дякувати долі, тому я дуже сподівалася, що вона мені допоможе з роботою та житлом і я зможу своїм донькам заробити на навчання.

Так і сталося тітка дуже мені допомогла знайти роботу і різними порадами та підтримкою своєю, тоді вона єдина була надією на краще майбутнє для моєї сім’ї.

Я весь час, що була на заробітках в Італії, передавала гроші рідним.

Просила, щоб чоловік дбав про доньок і відкладав їм гроші на навчання.

Я раділа, що так багато хорошого можу зробити для рідних своїх і пишалася тим, що мої доньки тепер житимуть набагато краще за дітей усіх наших знайомих.

З дому мені завжди телефонували, я раділа кожному дзвінку. А ще доньки просили часто передачі, спочатку це були солодощі, а згодом вони стали просити у мене модний одяг собі. Я брала їх розмір, ходила з знайомими молодими жінками до магазину і вибирала одяг модний для своїх дітей.

Сказати, що то були малі гроші, то неправда. Гроші то були чималі, але я пишалася, що маю змогу допомогти своїм дітям і дякувала доля, що маю роботу.

Так мої доньки вивчилися.

Але скаржилися, що все ніяк роботу не могли знайти, тому вони з чоловіком просили мене, щоб, якщо можу, більше грошей їм висилала, поки складний період у них.

Я, звісно, шкодувала дітей і вже стала на собі економити. Щомісяця 900 євро відсилала донькам і чоловікові, а лише 100 залишала собі.

Жила я в сеньйори і частково й харчувалася з нею, бо й готувала сама, тому нам вистачало. Та й скільки мені одній треба, аби сім’ї вдома добре було.

А нещодавно донька сказала, що заміж виходить. Сеньйорі моїй якраз недобре було і діти просили, щоб я залишилася, додому не їхала, біля неї в ці дні була.

Я добре розуміла, що як поїду, то втрачу роботу, а так не хотілося цього. Часи зараз важкі, дітям складно теж, не хотілося зостатися без нічого.

Загалом я сказала сім’ї, що не приїду. Але, щиро кажучи, не побачила, щоб вони засмутилися.

Сказали, що нічого, вони мені вишлють фото.

Мені прикро на душі стало, бо я добре знала, що зять бідний і весілля все за мої кошти відбувається.

Могла б донька сказати, мамо залишай роботу і приїжджай, хочу, щоб ти буля поряд зі мною в такий день, а все решта не важливо, якось розберемося потім. Але не почула на жаль.

А згодом сенйьорі стало краще і вони відпустили додому мене. Я вирішила, що рідним нічого не скажу, то буде для них сюрприз такий.

Я стільки накупила гостинців, скільки могла на свої зекономлені гроші, ледь до вокзалу донесла.

Така щаслива поверталася додому.

Приїхала і зразу побігла в залу бенкетну, не гуляли весілля моєї доньки.

Там наша родина друзі, всі здивувалися, але стали бігти до мене, раділи моєму приїзду.

Я підійшла до доньки, вручила їй конверта з 2 тисячами євро. Вона мене обійняла, але якась дивна була. Тут молодша донька підбігла зі здивованими очима, мовляв, могла б і попередити, що приїду. Ну хто так робить?

А потім я побачила чоловіка, він танцював з якоюсь жінкою, вони так мило спілкувалися, що я все зрозуміла.

Я відразу побігла з тієї зали, за мною пішла лиш сестра двоюрідна моя.

Вона сказала, що в мого чоловіка давно є інша, вони всі думали, що я знаю про це, думали, що діти мені розказали.

Вони усі за мої гроші живуть.

Я настільки була розчарована, всю ніч просиділа в квартирі сама.

Вранці прийшов чоловік, просив зрозуміти, сказав, що я сама винна, що поїхала за кордон, а він теж хоче жити нормально, тому збудував собі сім’ю.

Та найбільше мені було прикро за дітей. Як доньки мені могли не сказати про це?

Чоловік з’їжджати нікуди не збирається, і донька молодша з нами в квартирі живе. А я так не можу.

Що робити мені? Все кидати і їхати в Італію, заробляти собі гроші на квартиру. Дітям більше не хочу ні копійки давати.

Але хто на старості років догляне мене?

КІНЕЦЬ.