Дочка вийшла заміж за чоловіка, старшого за неї на 14 років. Він двічі розлучений, що мене дуже насторожило. Одне розлучення ще куди б не йшло, але дві дружини поганими бути не можуть, значить з ним щось не так.

Але доньку не вдалося відмовити від цього заміжжя, звільнилася з роботи (була провідницею) та стала домогосподаркою. Коли з’явились діти, я часто почала бувати у них вдома, щоб допомогти.

Заставала дочку в сльозах, але на мої умовляння піти від чоловіка, вона казала, що сама винна. Я помітила, що вони без пляшки не сідають обідати, спочатку дочка пила лише хмільне, потім чоловік почав привчати її до міцніших напоїв.

Я була в шоці, намагалася говорити з нею, але все марно. Я зрозуміла, що вона не піде, коли дізналася, що вона чекає третю дитину.

Все частіше я заставала доньку не тверезою, вона спала, а діти були надані самі собі. Потім вони вирішили продати квартиру та переїхати до села.

Я плакала, умовляла, адже розуміла, що грошей за однокімнатну квартиру вистачить лише на старий будинок чи нормальний, але далеко від столиці. А ще вивезуть дітей!

Після їхнього від’їзду я бачила дочку та онуків лише двічі. Виїхали, як я і передбачала, за 150 кілометрів від міста, та й не дуже раді були моїм візитам, тільки продуктам та грошам.

Не допомагати я не могла, бо там мої онуки. Але подзвонив зять і став скаржитися, що дочка сильно п’є, напивається до того, що стала красти у сусідів. Я спитала, хто ж винен у тому, що його дружина п’є? Чи не він сам?

Зять пішов, залишивши дочку із трьома дітьми. Вона хоче, щоб я переїхала до неї, допомагала і жити на мої гроші. Але там нема ніякої роботи, а до пенсії мені ще далеко.

Висилати гроші теж не можу, вона все одно проп’є, як забрати дітей до себе. Вона не погодиться їх віддати, адже тоді зовсім не буде за що жити. А так на дітей аліменти.

Я просто боюся і водночас бажаю, щоб її позбавили материнства, а дітей забрав батько.

КІНЕЦЬ.