У будинок забігла захекана Марія. Підійшла до відра з водою, випила кружку води та сіла на стілець.

– Готуєш, – спитала вона Оксану.

Та розкочуючи тісто, кивнула: – Михайло вареників попросив. От і ліплю.

Марія єхидно сказала: – Ну ліпи, ліпи. Він же голодний прийде. Нагуляється на стороні, а тут жінка йому вареничків. Не життя, а казка.

Оксана вирізаючи з тіста кружечки, огризнулася, -Що кажеш таке. З ким він там нагуляється? З трактором своїм, чи що?

Марія засміялася: – З трактором? Ти Катерину продавщицю, трактором називаєш?

Оксана сіла: – Та кажи вже все, хватить загадками говорити.

– Приходжу я у магазин. Хліба та цукру прикупити, в магазині порожньо. Чую у підсобці шумок. Катерина хихікає і голос чоловічий. Тільки я глянути хотіла в щілину, Іванович зайшов. Як крикнув, Катерино, ти де? Так я й не побачила нікого. Не міг хвилин п’ять пізніше прийти.

Оксана стала ліпити вареники: – А з чого ти люба, сестро, вирішила, що там мій Михайло? – Поцікавилася вона.

– Як кашляє впізнала. Він же цікаво покашлює, кхе, кхе.

Оксана задумалася: – Михайло і справді кашляв смішно, як дідок у казці, забула назву.

– Та не може бути, – із сумнівом сказала вона – Щоб мій Михайло та Катерина? Він таких не любить.

Марія заперечила: – Це може він тобі так каже, а насправді? Згадай, як вона на весіллі у Нінки його на танець запросила? Щось огиди на його обличчі я не бачила.

– Ось умієш ти, Марійко, туману напустити. А від мене що хочеш? – запитала Оксана.

– Побігли в магазин, поки не розбіглися, голубки. Заодно і Катерині пояснимо, щоб до чужих чоловіків не лізла, – запропонувала Марія.

Оксана подумала. Вона вірила чоловікові, але й Марія так переконливо говорила.

– Добре, пішли, – зняла вона фартух.

– Ти качалку то прихопи – порадила Марія – Раптом знадобиться.

Тільки вони з воріт, як зустріла їх баба Зіна. Старенька, але дуже їй все цікаво.

– Дівчата, ви куди? А качалка вам навіщо? – запитала баба Зіна.

Жінки додали ходу. Баба Зіна крокувала поруч.

– Марія попросила допомогти вареників наліпити, – щоб відійти від бабусі, пояснила Оксана.

Нарешті, вони дійшли до магазину. Марія смикнула ручку.

– Здогадалися закритися. Ну нічого, ми зачекаємо. Ти, Оксано, йди до задніх дверей, а я тут сховаюся. Як твій вийде, я покличу. Зрозуміла? – злорадно сказала Марія.

Оксана приречено кивнула і пішла. Знайшла міцніший ящик і сіла. Вона схлипнула, думаючи, що її чоловік там. Адже казав, що однолюб і любить тільки її та дітей.

У голові замиготіли картинки. Як вона виганяє Михайла з дому, діти плачуть. А він. Далі вона не додумала. Пролунав голос Марії:  – Ах, ти, негідник.

Оксана прибігла на вигуки і зареготала. Марія за комір вела свого Миколу з магазину. Злякана Катерина, зачинилася в магазині і через вікно дивилася на те, що відбувалося. А Марія репетувала: – Я тобі покажу, як по жінках бігати. І ти відчиняй двері, я тобі зачіску на голові поправлю.

Всі знали, що Микола повністю під каблуком Марії. А тут таке. Оксана крізь сміх, запитала: – Марійка, тобі качалку дати?

Та вигукнула: – Давай, я цим, зараз покажу, як мене обманювати.

Оксана сміючись, пішла додому. На перехресті зустріла чоловіка. Вона взяла його під руку і чмокнула в щічку.

Михайло здивовано запитав: – Ти чого, сьогодні така ніжна? Наробила чогось? Зустрічаєш, цілуєш.

Вона засміялася: – Який ти у мене хороший. Я просто тебе люблю.

Підходячи до будинку, їм назустріч баба Зіна.

– Що так швидко? Багато наліпили?

Михайло тихо запитав дружину: – Про що це вона?

Оксана відмахнулася: – Не звертай на неї уваги. Сам знаєш. яка вона.

Чоловік кивнув.

А ввечері по телефону Оксана розмовляла з Марійкою: – Ти мені качалку то поверни, а то я завтра пиріг хочу робити. Ти там Миколу не дуже сильно «виховала”.

Марія хихикнула: – А що з ним буде? – І вони весело зареготали.