Нині мені 22 роки. Два роки тому мого батька раптово не стало через помилку лікарів, і ми з мамою залишилися вдвох. Але за пів року вона знайшла втіху в іншому чоловікові.

Андрій старший за неї на 10 років, у нього є маленька донька, їй 5 років. Андрій у розлученні, але живе з дружиною, як і раніше, нібито їй нікуди з’їхати. Брехня. Але не про це.

Я була зовсім не проти, щоб вони були разом і Андрій та його дочка переїхали до нас. Мамі потрібне сильне плече, а я рано чи пізно все одно від неї з’їду. Але після того, як вони переїхали до нас, почався жах.

Його колишня дружина, звісно неадекватна та не твереза, почала погрожувати мамі, нападати на неї, ображати. На що Андрій взагалі не реагував. Лише казав, що хоче позбавити її батьківських прав.

Але коли я, маючи середньо-спеціальну юридичну освіту, склала для нього всі документи, зібрала докази та пояснила, як треба діяти, він мене проігнорував і сказав, що йому шкода цю жінку.

А мені мою маму не шкода? Ми поговорили з мамою, і вона погодилася, що цей чоловік не вартий того, щоб бути членом нашої родини.

За його дитиною дивилася я, цвях забити не може, захистити нинішню жінку від своєї колишньої дружини також не може, та й дитину, яка боїться рідну маму, вирішив відправити до неї і не вирішувати цю проблему.

Я вигнала Андрія. І все б гаразд, але вони з мамою все одно продовжують таємно зустрічатися. І я знаю, що все триває так само.

Образи та напади. Мама тільки ображається на мене, коли я щось їй намагаюся пояснити і кричить, що я «зовсім зриваюся, як зла собака».

Я відчуваю, що якщо вона не припинить ці зустрічі, то коли я через рік поїду жити в інше місто, ми перестанемо спілкуватися зовсім. Вона це розуміє і все одно не бажає вирішувати цю проблему.

У мене таке почуття, що чужий чоловік їй дорожчий за рідну дочку. А я вважаю, що вона просто може знайти набагато кращого.

КІНЕЦЬ.