Мене обдурила рідна мати. Сама вона, звичайно, не визнає цього, каже, що я сама собі щось навигадувала, а тепер висуваю їй якісь претензії. Але фразу “відремонтуй квартиру та живи” я пам’ятаю дуже добре. На відміну від мами, яка від цих слів відхрещується.

Мамі у спадок від своєї неблагополучної родини дісталася квартира. Там був такий стан житла, що хоч святих виноси. Ну, воно й зрозуміло.

– Нічого, все відмиємо, здаватиму – оптимістично розсудила мама.

Ми відмили квартиру, викинули меблі, все продезінфікували, мама почала шукати мешканців. Зрозуміло, що таку квартиру за нормальну ціну ніхто не зніматиме, тому ціну мама призначила дуже невелику.

Я не стежила за цією історією, бо в мене якраз почалися підсумкові іспити та захист диплома. Я свою місію виконала – допомогла мамі відмити квартиру, а далі вона займалася сама.

Диплом я захистила, дуже оперативно знайшла роботу, але продовжувала жити із мамою. Хлопця немає, а присутність у квартирі мами мене не напружувала.

Я дуже хотіла своє житло, тож розуміла, що простіше збирати, коли тобі не треба платити за оренду. Ось я і почала збирати, намагаючись відкладати кожну копійку. А мама, яка спочатку раділа, що вдалося здати квартиру, почала скаржитися, що їй жаліються сусіди. Мешканці мами шумлять та заважають іншим людям.

Я слухала скарги тлом, дуже втомлювалася на роботі. Знала лише, що за два місяці мама мешканців таки вигнала. Але відразу ж почала шукати нових, щоб квартира не простоювала.

Але через непрезентабельний вид квартири нормальних мешканців їй знайти не вдалося. То не платять, то галасують, то б’ються, загалом, не вдалося мамі отримати вигоду від цієї квартири.

– Одні нерви із цією квартирою! Грошей трохи, зате щодня, як на мінному полі, боїшся, як би чогось не сталося. Тож якщо хочеш, то роби ремонт у квартирі і живи, – запропонувала мені якось мама.

На це я навіть не розраховувала. Коли почула, що мама квартиру здаватиме, то одразу ж і зрозуміла, що мені вона не світить, треба на свою збирати. А тут така можливість!

Відкладених грошей мені вистачило на ремонт. Але я робила його майже повністю сама, бо наймати когось не було змоги.

Ми з друзями там і обдирали, і клеїли шпалери, тато друга допоміг покласти плитку, інший приятель з електрикою допоміг. Загалом, справа повільно, але чітко рухалася.

Звичайно, тепер мені хотілося якнайшвидше переїхати, але жити серед ремонту – задоволення сумнівне, тому я дотерпіла до кінця.

Коли там залишалося лише прибити плінтуса та відмити квартиру після ремонту, мама напросилася зі мною, дивитися, що вийшло.

Ходила, дивилася, хвалила. А потім видала, що тепер цю квартиру можна здавати дорого. Я перепитала, що вона сказала, думаючи, що мама жартує. Але вона спокійно повторила.

Я почала заводитися. Що здавати? Я на свої гроші тут робила ремонт для себе, бо мама мені сказала ремонтуй та живи, а тепер здавати?

Нагадала мамі, що вона мені взагалі обіцяла цю квартиру, але натрапила на незамутнене здивування в її очах.

– Яку квартиру? Я тобі нічого не обіцяла, ти щось плутаєш.

Ну так, мені просто вдарило в голову, що я хочу витратити свої гроші на ремонт у чужій квартирі, мені зайнятися нема чим. Але мама стояла на своєму, не казала вона такого. Квартиру мені віддавати не збиралася, але рада, що допомогла їй з ремонтом. Допомогла! Це я зробила його!

– Після мене обидві квартири стануть твоїми, а поки цю я здаватиму, – заявила мама.

Дуже хотілося побажати їй, щоб це “після” настало раніше, але я стрималася. Приїхала додому, зібрала речі та переїхала до подруги.

Номер змінила, спілкуватися з мамою не хочу. Вона обдурила мене, а обман я прощати не збираюся. Нехай тепер живе як хоче.

КІНЕЦЬ.