Я часто почувалася самотньою, незважаючи на наявність сім’ї. Підтримка та допомога з боку найближчих родичів здавались мені неіснуючими, хоч я щиро прагнула до них.

Народження моєї сестри, Катерини, сильно вплинуло на мене. Коли я спостерігала за тим, як батьки спілкуються з нею, і згадувала їхню байдужість до мене у її віці, мені ставало боляче. Я ніколи не відчувала такого батьківського тепла, як вона. Я розуміла, що Катерина, будучи молодшою, потребувала більшої уваги.

Проте тривалий дисбаланс здавався несправедливим. Я народилася, коли наші батьки були молодими і не готовими до батьківства.

Вони були стурбовані навчанням і часто нехтували моїм вихованням, покладаючи велику частину турбот на бабусю. Коли народилася Катерина, батьки були більш зрілими і вже відбулися у житті. Вони ретельно готувалися до її появи, наче це було якесь диво. Разючий контраст у їх відношенні до нас здивував мене – 11-річну.

Мені здавалося, що вони навчалися вихованню на своїх помилках разом зі мною, прагнучи бути ідеальними для Катерини. Зараз, у 29 років, незважаючи на налагоджене життя, увага та допомога моїх батьків, як і раніше, спрямовані виключно на Катерину. Вони підтримують кожен її крок у навчанні і навіть купили їй квартиру.

Вони навіть мене попросили зробити свій внесок у майбутнє Катерини, незважаючи на мої фінансові труднощі. Якось батьки пояснили своє нерівне ставлення моєю незалежністю та вразливістю Катерини.

Це було прикро, оскільки, незважаючи на нібито “незалежність”, мій чоловік, діти і я все ще живемо в орендованій квартирі, ретельно відкладаючи гроші на свою власну. Як не дивно, Катерина не хоче дбати про наших старіючих батьків, натякаючи на мою відповідальність як старшої сестри.

На відміну від них, мої свекри завжди були набагато більш прихильними та люблячими. Я не знаю, як вчинити в обставинах, що склалися. Вибачити своїх батьків і допомагати їм у старості – чи назавжди від них віддалитися, не в змозі пробачити образ?

КІНЕЦЬ.