Після розлучення Вероніка тривалий час жила сама.

По-перше, на її серці було неспокійно від зради, а по-друге, вона переживала за повторення такого сценарію.

Та життя завжди робить свої корективи. І одного разу вона познайомилася з видним і статним чоловіком. Він теж був розлучений.

На відміну від Вероніки, яка проживала зі своїм десятирічним сином у матері, Олексій мав своє житло. Він непогано заробляв і красиво залицявся, не скуплячись на подарунки.

Після кількох зустрічей чоловік запропонував Вероніці переїхати до нього. Вероніка так і вчинила б, якби не одна обставина, яка турбувала її найбільше.

Вероніка не була впевнена, що її син буде радий цьому переїзду. Адже і нове місце проживання, і спільне проживання з чужою людиною – це чергові випробування для сина, бо йому довелося пережити розлучення батьків.

Незабаром Олексій повторив свою пропозицію про переїзд. І Вероніка вирішила поговорити зі своїм сином. Але того ж вечора, коли вона повернулася з роботи додому, то побачила свого сина в ліжку.

– Заслаб він. Температура, – сказала Вероніці її мати.

До ночі температура піднялася і Вероніці довелося звернутись у швидку.

Лікар швидкої рекомендував їхати у лікарню. Наступного дня, відпросившись з роботи, Вероніка відвідала сина.

Вероніка була поруч із дитиною, коли їй зателефонував Олексій.

– Вероніко, я сумую. Приїдь.

– Сьогодні не можу, – відповіла Вероніка, пояснивши ситуацію, що склалася.

А наступного дня після робочої зміни Вероніка знову вирушила до сина. І знову пролунав дзвінок від Олексія.

І тут сталося дивне.

Почувши у відповідь чергову відмову, Олексій занервував.

– Що ти носишся з ним, як з немовлям. Зрештою, у лікарні він був під наглядом лікарів.

– Вибач, – відповіла Вероніка. – Але мені зараз якось не до зустрічі.

– То може нам тоді зовсім розлучитися? – не вгавав Олексій.

Вероніку ця розмова вивела із себе, і вона відключила телефон.

Незабаром син почав одужувати. А ось Олексій так і не подзвонив їй. Та й вона не поспішала тепер назустріч йому.

– Адже якщо йому не потрібен мій син, — міркувала вона. — Отже, і я йому не потрібна.

З того часу їхні шляхи розійшлися. Вероніка анітрохи не сумнівалася в тому, що вона вчинила правильно, але при цьому її переживаюча душа ніяк не хотіла погоджуватися з розумом.

КІНЕЦЬ.