— Тобто він пішов сам, по своїй волі, а звинувачують тебе?

— І таке буває. Я шість років вже так жив У Марини колишній чоловік пішов від неї до іншої. Але його мама і родичі не дають їй спокою.

— Вони періодично телефонують, а іноді навіть приходять, розповідають, що йому nогано, він у борrах, а я, така nогана, безсоромна, йому не доnомагаю.

— Ви ж у роз лученні.

— В тому то і справа. Він сам по своїй волі пішов і навіть сказав до кого, до Юлі.

Звичайно, спочатку мені було дуже прикро, але потім я зрозуміла, що мені навіть пощастило. І тут він з’явився.

-По класиці?

-Так. Марина, я тебе люблю, я хочу бути з тобою, але я-то знаю, що Юля його вигнала.

— Не пустила?

— Звичайно, ні. Пішов до мами. Але і вона йому була не рада. Відразу побігла до мене. Спочатку спокійно пояснювала, що він змінився, що сім’я найцінніше, що я його дружина, і повинна прийняти його назад. Але коли помітила, що я не збираюся поміняти своє рішення, стала погрожувати.

— Ви б своєму синові це пояснили! А погрожувала-то чим?

— Каже збирай речі, будемо квартиру ділити. Уявляєш? Вона хоче ділити квартиру, яка перейшла мені у спадок від бабусі. Ну і відповіла: Добре, зустрінемося в су ді.

Ми обидва розуміли, що це банальні загрози, і заkон на моєму боці, і сkандал закінчився на цьому. А нещодавно родичі подзвонили, і все як завжди. Він в борrах, прости, пусти, допоможи, а як же зобов’язання?

— У тебе залізне терпіння, Марина.

-Уже звикла. Просто не звертаю увагу на їхні слова і продовжую жити далі.

КІНЕЦЬ.