Я тільки-тільки вийшла на пенсію і вирішила, що тепер заживу як нормальна людина, у якої в належний час повинен бути відпочинок.

А то так виходить, що я все життя комусь мала допомогати. Спочатку потрібно було за своїми дітьми дивитися, поки маленькі були. А потім в два рази більше працювати, щоб оплатити навчання.

Зараз вже діти дорослі, за онуками і самі можуть постежити, а не так, щоб до бабусі відвозили, коли їм наодинці побути хочеться. І ось прийшла до мене донька з зятем у гості.

У них двоє дітей. Внучці 5 років, а онукові 8.

-Мама, тепер у тебе буде більше вільного часу! Як добре.

-Звичайно, добре. Все життя на собі всякий вантаж тягала, ось і настала пора відпочити хоч нормально.

-Так, будемо до тебе щотижня привозити дітей.

-Ну вже ні, це ти, доню, поспішила.

-У сенсі? -У прямому, я тепер буду жити для себе в першу чергу.

-А діти тут при чому? -А при тому, що це мій час.

Тепер без попередження не потрібно мені привозити дітей. А може мене вдома не буде.

-А де ти будеш, ніж тобі зараз зайнятися?

-А ти думаєш, якщо я на пенсії, то мені і зайнятися нічим? Я поїду до своєї улюбленої подруги на море, а потім почну в’язати, а після буду прогулюватися по парку.

Робити те, що мені подобаються.

-А як же діти? Ти їх не любиш?

-Не кажи дурниць. Онуків я люблю. Але зараз і ви мене полюбите і зрозумійте, що мені потрібно моє особисте час.

КІНЕЦЬ.