Я сиділа на лавці у сквері, насолоджуючись теплим сонячним днем. Мирно розмірковуючи про своє життя, я спочатку не помітила, як поруч зі мною присів маленький хлопчик приблизно 6-річного віку. Поглянувши на нього, я побачила, що він одягнений в старий рваниц одяг і його голодний погляд викликав у мене непідробне співчуття.

Хвилини йшли, і я почала помічати його нетерплячість. Раптом, як блискавка, він різко вихопив мою сумку і спробував втекти. Однак на його шляху встала брила, і він ніяково спіткнувся, впавши прямо перед моїми ногами. Моє серце стиснулося від співчуття, і я відразу ж вирішила допомогти йому.

Без вагань я опустилася на коліна поруч з ним і обережно підняла його в обійми. Він дивився на мене переляканими очима, несподівано виявивши в моєму обличчі турботу і доброту, яких йому так не вистачало. Я запитала його ім’я, і почула його тихий голосок. Потім я посміхнулася йому, щоб показати, що він у безпеці.

Хлопчика звали Максимом. Він розповів мені свою історію, і сльози навернулися у мене на очах. Максим втратив своїх батьків і жив у дитячому будинку, де, природно, було мало любові і уваги. Він був голодним і самотнім, і в своєму маленькому серці шукав розради і надії. Я не могла залишити його без допомоги.

Я запропонувала Максиму повернутися зі мною додому, і він згідно кивнув. Під час дороги я погладила його по голові і сказала, що він більше не буде один. Максим трохи посміхнувся і вперше за довгий час відчув себе коханим і прийнятим. Коли ми прийшли до мене додому, я запропонувала Максиму смачну вечерю, і його очі засяяли від радості.

За обідом він розповів мені свої мрії-стати пожежником і допомагати людям. Я підтримала його мрію і сказала, що вірю в його силу і талант.

З кожним днем наше спілкування ставало все більш ґрунтовним. Я дізналася, що Максим володіє дивовижним почуттям гумору, любить малювати і обожнює грати на музичних інструментах.

Разом ми створювали прекрасні моменти, сповнені сміху та радості. З плином часу я стала його прийомною матір’ю, а він став моїм сином. Ми обидва знайшли те, що так сильно потрібно кожній людині – сім’ю і любов. Максим продовжував рости і розвиватися, стаючи молодою людиною, сповненою мудрості і співчуття.

Тепер, коли я згадую той день, коли Максим спіткнувся і впав перед моїми ногами, Я розумію, що це була не випадковість. Це була зустріч долі, яка змінила не тільки його життя, але і моє.

І я вдячна долі за те, що вона дала мені можливість бути для Максима душевною опорою, мамою і наставницею, щоб допомогти йому подолати всі труднощі і стати для найчудовішою людиною, якою він зараз є.

КІНЕЦЬ.