Люда до свого весілля готувалася ретельно, розпочавши, мабуть, класу з третього. Вона чітко знала, яке хоче плаття, кого з гостей покликати, де відзначати, якого кольору мають бути машини в її кортежі, букет нареченої та бутоньєрка у нареченого.

Сам наречений, на думку Люди, це справа наживна. А ось готуватися до весілля треба ґрунтовно, бо це одна з найважливіших подій у житті жінки. Тому все мало пройти ідеально. Щоб не забути своїх задумів, Люда все записувала у зошити, яких набралося до кінця школи томів десять. Усі їх Люда дбайливо зберігала.

Ось Люді двадцять п’ять років, є наречений, є розуміння, яким має бути її ідеальне весілля, а ще є дикий душевний роздрай, тому що раптово її ідеальне весілля перетворилося на якесь затаскане кліше.

Усі сім подружок Люди оперативно вискочили заміж, і їхні весілля, як одне, були схожі один на одного і на те весілля, яке Люда малювала у своїх спочатку дитячих, потім у підліткових, а потім дівочих фантазіях.

Так, змінювалися фасони суконь, марки автомобілів, ресторани, але все одно було одне до одного. А весілля Люди, про яке вона мріяла змалку, не могло бути таким, як у всіх.

Люда вже місяць розлючено лазила просторами інтернету, щоб знайти якусь свіжу ідею, яка не вимагала б нечуваних грошей, але поки що нічого вартого не траплялося.

За час пошуку Люда витріпала нерви собі, нареченому, батькам та одному весільному організатору, який випадково попався їй під руку. Але все було не те! Все було якесь звичайне і сто разів бачене, а у Люди все має бути чарівно та ексклюзивно. Роздерті на дрібні клаптики зошити з планами, які Люда плекала ще зі школи, вирушили в котячий лоток, де їм саме місце.

Люда сиділа за столом і ліниво будувала у своїй тарілці барикади з картоплі. Думки в її голові текли так само повільно, як і густий соус м’ясний, який любовно приготувала мама.

– Ось у молоді нині проблеми… Ми ось, чуєш, взагалі в селі весілля відзначали, без ресторанів, тамади та кортежу. Я до тебе тоді взагалі на тракторі приїхав…- віддався спогадам батько Люди, і його слова якоюсь гарячою хвилею відгукнулися в голові дівчини.

Погляд Люди сфокусувався на батькові, що йому зовсім не сподобалося. Він уже пошкодував, що відкрив рота і підняв болючу для дочки тему.

Поки тато обмірковував шляхи відходу з кухні (надто вже донька мала якийсь дикий погляд), Люда широкими мазками фантазії малювала перед своїм уявним поглядом сільське весілля. Точно! Такого, напевно, ні в кого з її знайомих і близько не було!

– Тату, ти геній! – підірвалася з стільця Люда, цмокнула ошаленого батька в щоку і помчала геть із квартири.

– Чого це вона? – здивовано потер місце поцілунку здивований тато і здивовано подивився на дружину, але та тільки знизала плечима.

Коли схвильована Люда влетіла в квартиру свого нареченого і сповістила, що придумала концепцію весілля, на душі Михайла розлилося полегшення, присмачене оптимізмом. Нарешті! Бо він уже став підозрювати, що його весілля відкладається до того моменту, коли люди почнуть вільно літати на Місяць.

Але коли Михайло почув від захопленої Люди, що весілля вони відзначатимуть у селі з усім колоритом таких заходів, полегшення втягнулося назад, а оптимізм скукожився.

До села у Михайла була стійка недовіра з того часу, як його покусав бабусин гусак. Взагалі, гуси щипаються, але ця агресивна худоба саме покусала маленького Мишка, виробивши у нього на клітинному рівні нелюбов до села.

Але Михайло любив Люду, тому був готовий навіть на такий героїчний подвиг, як відзначити весілля в селі. Вже один день він якось там переживе.

Люда фонтанувала ідеями, як усе облаштувати, напираючи саме на сільський колорит. Але швидко зрозумівши, що Мишко скис під натиском її фантазії, спритно відправила його з чітким списком завдань, а до мозкового штурму привернула подружок та старше покоління родичів, які знали хоч щось про сільське життя.

Дні підготовки до весілля пролетіли, як один день. І ось уже Люда стоїть на в’язаному половичку в бабусиному домі. Цей будинок батьки п’ять років умовляли бабусю продати і переїхати до міста, але бабуся не здавалася, ніби знала, що знадобиться Люді.

Ну от і все. Сьогодні вона переночує у цьому будинку, а завтра весілля. Залишилося тільки заснути, а ось сон не йшов, хоча за час підготовки до весілля Люда сильно вимоталася. Але її не відпускало відчуття, що щось важливе вона так і не зробила. Але що?

– Не спиться? – пришелехала з сусідньої кімнатки бабуся, сідаючи на ліжко внучки. Люда тільки тяжко зітхнула. – А давай я тобі наливочки своєї наллю, щоб стрес зняти? Хороша наливочка, на смородині!

Люда кивнула, а бабуся швидко пошурхала на кухню, де одразу чимось загриміла і забрязкала.

– Ти прям як на бенкет накриваєш, – усміхнулася Люда, спостерігаючи, як бабуся суперечно накриває на стіл.

Люда випила чарочку і нічого не відчула. За однією чарочкою була друга, надто смачною була бабусина наливка, а потім і третя. Бабуся розповідала захоплюючі історії зі своєї молодості, а Люді було так цікаво. Загалом, гуляння вдалося. Як Люда опинилася у своєму ліжку, вона не пам’ятала.

Назвати ранок добрим не зміг би жоден навіть найзапекліший оптиміст. Небо за вікном хмурилося, а вночі, як виявилося, пройшла злива, перетворивши і без того погані дороги на суцільні болота.

Люда підвелася з важкою головою і відчуттям, що в неї в роті ночував ескадрон гусар разом зі своїми бойовими скакунами. Люда задавила в собі малодушне бажання закопатись назад у подушку і вирушила на кухню, намагаючись по дорозі розліпити повіки.

– Прокинулася, сонечко? – ласкаво посміхнулася бабуся, на що її сонечко тільки недружелюбно зиркнуло. – А зараз ми тебе підлікуємо! Чарочку наливочки – і все як рукою зніме!

Від одного цього слова шлунок Люди стиснувся і надав запит на вихід. Мабуть, правильно розцінивши позеленілий вигляд онуки, бабуся відразу пішла назад. Перед обличчям Люди з’явився стакан із чимось, що пахло сіллю та прянощами.

– Це що? – підозріло принюхалася до стакана Люда.

– Розсіл, – відповіла бабуся. – Давай-давай, пий, полегшає.

Люда заплющила очі і, не вірячи в успіх, таки випила. Розсіл прокотився по стравоходу магічним зіллям, вгамовуючи шлунок, що збунтувався, і стукіт молотків у голові.

Люда відчула себе живою, а не повсталою, глибоко зітхнула, посміхнулася, після чого кинула погляд на годинник і не сходячи з місця, впала в паніку.

Вже сьома ранку, а ні подружок нареченої, ні візажиста, ні фотографа ще нема! Люда кинулася шукати свій телефон, щоб зателефонувати подружкам, які відповідали за збори та приїзд спеціалістів.

Виявилося, що телефон сів і спокійно лежить собі під подушкою, не подаючи ознак життя. Матюгнувшись крізь зуби, Люда поставила апарат на зарядку, а коли він увімкнувся, хотіла було набрати номер подруги, але та сама вже дзвонила.

Люда взяла трубку і в її вуха помчав обурений голос подруги. Виявилося, що до неї вже годину намагаються додзвонитися, потрібна термінова допомога, бо вони застрягли за п’ять кілометрів від села.

Візажист виє в голос, фотограф мало не вбивcя, намагаючись виштовхнути машину, а водій кричить, що там вони і зазимують. А ще вони всі забруднені, а одна з подружок уже втратила в багнюці туфлі.

Представивши цю картину Люда схопилася за голову і побігла до бабусі.

– Трактор? Так, звичайно, є. Через два будинки іван Сергійович живе, у нього є. Піду попрошу, з’їздить за твоїми, — підхопилася бабуся, вскочила в калоші й спритно пішла до сусіда.

Передзвонивши і заспокоїла подружок допомогою, що неминуче наближається, Люда рішуче заметалася по кімнаті. Поки подружки їдуть, треба підготувати вбрання.

І тут Люду пробив холодний піт. Що ж вона вчора не зробила! Вона не витягла з сумки сукню, яка мала за ніч трохи відвисатися і набути нормального вигляду.

Люда кинулася до сумки, дбайливо витягла з неї сукню і розгорнувши її зітхнула. Так, вигляд ще той. Що, сукня пом’ята, пика пом’ята – комплект!

Поки Люда сумно зітхала, повернулася бабуся, прозвітувала про відправлення рятувальної місії і відібрала у внучки пом’яту сукню, пообіцявши привести її в божественний вигляд.

В цей час Люда побігла митися. Ні, не в звичайний душ, а в лазню, бо душа бабусі не мала. Але лазню протопили з вечора і досі там було тепло та приємно.

Швидко через нестачу гарячої води сполоснувшись Люда побігла назад до будинку. У цей же момент до будинку підїхав трактор, звідки почали вивалюватись подружки, фотограф і візажист.

Фотограф натхненно почав клацати фотоапаратом, намагаючись сфотографувати ніжний ранок нареченої. Чомусь вигляд Люди, що стояла в бабусиному халаті, галошах, з рушником на голові і відганяла курей, викликав у фотографа приплив трудового ентузіазму.

Подружки смикнулися розповідати Люді про пережиті пригоди, але наречена рикнула на них так, що переполошилися і кури, і подруги.

Фотограф був відправлений милуватися красою не далі палісадника, візажист потрапив у чіпкі руки бабусі, а подружки отримували останні цінні вказівки щодо прикраси ганку та прилеглої території.

Люди не було хвилин двадцять, але за цей час бабуся встигла влити в ніжно-салатового візажиста кілька чарок своєї чудової наливки, що змусило його щічки зарум’янитися, а очі трохи втратили фокус.

– Бабуся! Ну, йому ж мене ще фарбувати! – заволала Люда, дивлячись на захмелілого візажиста.

– А я що? Я нічого! У Максимчика стрес, ось я його й поправила, – скоромовкою виправдалася бабуся і прошмигнула до сусідньої кімнати.

Візажист Максим заявив Люді, що він професіонал і зараз усе оформить у найкращому вигляді, потім відкрив свою валізу, дістав інструменти та став діяти. Кілька разів він промахувався пензликом повз обличчя нареченої, але все-таки примудрився видати щось.

Люда дуже намагалася піддатися вмовлянням візажиста і розслабитися, але в неї постійно дзвонив телефон, щось питали подружки і кілька разів вліз фотограф, намагаючись крупним планом зняти її свіжонафарбоване око, але потім бабуся взяла владу в свої руки. У Люди відібрала телефон, фотографа і подружок повела за собою і зачинила двері.

Судячи з того, що за дверима почувся тихий брязкіт посуду, а потім розмови стали більш жвавими, бабуся знову дістала свою наливку.

Нарешті Люда була нафарбована, одягнена і дивилася своє відображення у дзеркалі. Фотограф намагався зняти цю пишність через вікно, але заважала герань, візажист з чаркою розчулився до сліз, а подружки не соромлячись ридали в голос. Що в них говорило – заздрість, сентименатальність чи наливка, не знали навіть вони самі.

Раптом за вікном пролунав звук трактора, що наближався, і крихка рівновага була порушена. Всі одразу заметушилися, намагаючись щось робити, але тільки заважаючи один одному. Тільки візажист, ніжно притискаючи до грудей пляшку з наливкою, залишився у кріслі, він свою роботу вже виконав.

Подружки засунули Люду в далеку кімнату, фотографа виштовхали фотографувати прибуття нареченого зі свитою, а самі зі зловісними посмішками приготувалися дорожче збути наречену.

Викуп пройшов для Люди як у тумані. Вона прийшла до тями лише тоді, коли подружки стали активно виштовхувати збутий товар до нареченого. Люду охопила паніка, вона навіть трохи відбивалася, але була безжально виштовхнута на ганок, де чекав її Мишко.

“А ганок так і не прикрасили”, – встигла подумати Люда, а потім потонула в очах свого нареченого, стільки в них хлюпалося кохання.

Ну і що, що його піджак м’ятий, а штани акуратно заправлені в гумові чоботи, заляпані грязюкою. Головне, що він дивиться на неї закоханими очима, і в ньому зараз зосередився весь її світ.

Мишко теж заворожено дивився на свою наречену, а потім повільно пішов до неї, не звертаючи уваги на курей, які ходили під ногами. Навіть гусака, який біг в його його сторону, Мишко проігнорував.

Взявши свою кохану за руку, він повів її до трактора, який жваві подружки вже прикрасили стрічками. Мав бути лімузин, але він застряг ще на під’їзді до села, тому в РАЦС їм доведеться їхати трактором.

Вже потім Люда дізнається, що ганок подружки все-таки прикрасили, просто ошатні стрічки дуже сподобалися сусідській козі і вона безсоромно їх зжувала. Що ресторан, у якому мала пройти урочистість, раптово затопить, і доведеться екстрено перевозити їжу та напої до місцевого будинку культури.

Що фотограф втопить свою камеру в колодязі, намагаючись сфотографувати віддзеркалення хмар, та й сам мало не впаде слідом за своїм фотоапаратом. Що їй доведеться захищати нареченого від агресивного гусака, якому Мишко чимось не сподобався.

Все це буде потім, а поки що Люда їхала поряд з Мишком у тракторі і чітко розуміла, що отримала своє ідеальне весілля, адже поряд з нею саме та людина, яка має бути, а все інше вже й не важливо.

КІНЕЦЬ.