З чоловіком ми вже 18 років, з них офіційно одружені 16 років. Двоє дітей – 15 та 13 років.

Начебто все йшло своєю чергою, як чоловік і батько він себе зарекомендував дуже добре. Купили квартиру та машину. І раптом я в соц. мережі познайомилася з іншим, який живе за 500 км від нашого міста.

Спочатку спілкувалися в одній із груп, лайкали одне одного і ось додали одне одного в друзі. Потім почали спілкуватися в особистих повідомленнях, і почалося.

Як ви зрозуміли, у нас зав’язався бурхливий роман. Мій коханий із дружиною розлучився давно і живе один.

Дорослий син живе окремо, а мій син та дочка ще школярі. Я попросила відрядження у його місто, ми зустрілися та ще більше покохали одне одного.

Потім у мене бували відрядження до інших міст, і він туди під’їжджав. Загалом протягом року ми вже разів 5 зустрічалися.

І тепер він кличе мене заміж, хоча ще не знайомий з моїми дітьми. А мене «мучать невиразні сумніви».

По-перше, діти, безумовно, сприймуть у багнети, якщо я їхнього рідного батька проміняю на чужого дядька.

По-друге, не дуже мені й хочеться починати шлюборозлучний процес і ділити майно.

По-третє, улюблена квартира маленька і ми там із моїми двома дітьми не помістимося.

По-четверте, родичі та друзі мене не зрозуміють, визнають за божевільну. Не кажучи про те, що у мене дві вищі освіти, а мій коханий — простий робітник.

Коротше розумом розумію, а серце не слухається. Вже рік минув після нашого віртуального знайомства, а почуття так і не охолонули. Прямо наче диво якесь!

Нам по 47 років із коханим, а почуття — як у юності. Як впоратися з цим всим? Адже я розумію, що від добра, добра не шукають.

Чоловік ні про що не здогадується, тому що я нічим не видаю себе. А наше з коханим листування відразу все стане зрозумілим.

Що вибрати, сім’ю? Здоровий глузд кричить, що так. А так хочеться кохати і бути коханою.

Тим більше, що з чоловіком ми одружилися не стільки за коханням, скільки за дружбою, та й вік підходив до 30-ти в обох — пізно за нашими мірками.

КІНЕЦЬ.