Так склалося, на жаль, що нещодавно не стало коханого чоловіка.

Ми прожили з ним у шлюбі цілих 36 років. Я була поруч з ним дуже щасливою і радісною жінкою.

Я дуже вдячна Господу, що він послав мені саме цю людину.

Мені досі не віриться, що його поруч зі мною більше немає.

Тепер мені навіть немає з ким порадитися, до кого звернутися у важку хвилину.

Спасибі доньці, яка запропонувала мені допомагати їм в будинку і дивитися за онуком в ті дні, коли вона працює, щоб і я трохи розвіялася та мені легше було, і їм допомогла, адже вони навантажені роботою.

Останнім часом буває, що моя дочка виходить на роботу і в нічні зміни.

У такі дні я знаходжуся у них допізна, перероблюю всю роботу, поки зять не прийде з роботи.

Я відволікаюся у них, правду кажучи, займаюся своїм онуком, і дні проходять непомітно для мене, у мене тоді менше смутку, я відчуваю, що поруч є рідні люди, яким я потрібна, поруч з якими мені затишно і комфортно і мені стає легше.

При цьому намагаюся не думати про минуле, а живу сьогоденням та майбутнім своїм.

Мій зять – досить таки працьовитий чоловік.

Він теж без діла не сидить сам ніколи.

Зять постійно або на роботі, або в гаражі ремонтує машини знайомим, за що теж має якусь додаткову копійку.

Але у нього дуже непростий характер, на жаль.

Чоловік дочки може повчати усіх вдома без причини, робить постійно усім зауваження, любить, щоб все було так, як він вважає за потрібне.

Незважаючи на це, сім’ю дочки можна назвати досить таки щасливою і благополучною, незважаючи на непростий характер зятя, до якого ми вже всі звикли, вони живуть в добрі та достатку.

Я люблю свою дочку, зятя та внука. А як же інакше?

І в той же час, останнім часом, зять почав мені дорікати в тому, що я часто надокучаю їм своїми візитами.

А я, на хвилиночку, з його сином займаюся весь час, і вечерю готую для них усіх, поки вони на роботі, прибираю постійно, щоб у них порядок постійно був скрізь.

Можу і підлогу помити або одяг випрати та попрасувати. Чому я повинна вислуховувати подібні його нарікання, хіба я заслуговую на таке?

Може дочка і звикла до його постійного незадоволення, але я не хочу з таким миритися, адже вважаю, що він неправий.

Більш того, я вирішила перестати ходити до них, нехай самі викручуються тепер зі своїми проблемами.

У наш непростий час багато сімей без сторонньої допомоги обходяться і нічого.

Я весь цей час дуже старалася для своїх дітей і думала, що зять мені буде вдячний за всю ту працю, яку я робила для них.

Але раніше не говорив хоч нічого, а зараз висловлює претензії.

Мій чоловік ніколи мене не ображав і не дорікав ні за що, я не звикла до такого ставлення.

А зять зовсім інша людина, я не звикла до такого відношення до себе. Але дочка ж з ним живе. А мені краще не бувати у них вдома.

Мені звичайно дочку свою шкода стало, але хай сама розбирається зі своїм чоловіком, адже вона вважає, що це все нормально і завжди на його стороні.

Я не хочу лізти у їхню сім’ю. У мене є ще одна дитина.

Зазначу, що моя старша моя дочка, познайомилася з простим хлопцем з села, і поїхала відразу після весілля до нього.

Якби вона покликала мене до себе, я б все кинула і поїхала до неї в село, вони живуть у великій хаті.

До речі, у неї теж є діти – мої онуки.

Але не знаю, захотів би другий зять зі мною жити.

Вся справа в тому, що до молодшої дочки іноді приходжу, ще й допомагаю їм у всьому, і, виявляється, погана теща для чоловіка своєї доньки.

А з тим зятем я взагалі особливо не спілкувалася ніколи.

Приїжджали вони всього декілька раз до нас, коли чоловікові моєму було недобре.

Та й онуки постійно спілкуються з другою бабусею, яка живе поруч з ними. Вони в мені не потребують, їм я зовсім не цікава чомусь.

Мені дуже самотньо і пустка якась на душі.

Можливо не варто звертати увагу на зятя, а ходити до доньки і далі робити свої справи, зять поговорить та перестане, такий у нього характер.

А з онучком мені дуже добре, він у мене молодець, мені подобається займатися з ним і проводити час поруч з ним.

Для мене так важливо бути потрібною рідним людям, я б все для них зробила.

Мені старша дочка завжди говорила, що потрібно навчитися любити себе, не дивлячись ні на що.

Я так намагаюся знайти людей, які мене дійсно зрозуміють і підтримають, радію успіхами інших.

А ось що я відчуваю і які у мене є бажання, міг зрозуміти тільки мій чоловік, він був найдорожчою людиною в моєму житті, якому я була небайдужа і який готовий був заради мене на все.

З нашими дочками ми майже ніколи не сперечалися, але у них свої сім’ї і проблеми.

А зі мною ніколи і ніхто не поговорив про мої бажання. А зять взагалі незадоволений.

Виходить, я даремно намагаюся догодити всім?

Але я люблю своїх рідних, усе б для них зробила. Найгірше боюся просто залишитися одна і нікому не потрібна. Чи можу я щось змінити, щоб діти горнулися до мене самі і цінували за мою працю?

КІНЕЦЬ.