З дитинства я не відчувала, що мене люблять. Здавалося, що мої батьки віддавали перевагу моїй молодшій сестрі, а не мені, і їхні вчинки давали це зрозуміти. Нас постійно порівнювали між собою, проголошуючи мою сестру хорошою, а мене – поганою.

Однак реальність була зовсім іншою. Моя сестра вела безрозсудну поведінку, погано вчилася, часто зникала і навіть під час останнього року навчання в школі порадувала батьків звісткою про вагітність від 30 річного чоловіка, який відразу ж її покинув.. З іншого боку, я була відмінницею в навчанні й добре вихованою, врівноваженою дівчиною.

Попри це, батьки продовжували ставитися до мене як до неповноцінної. У моїй голові досі не знайшлось пояснення, чому батьки любили саме меншу дочку, а до мене ставилися, як до прийомної.

На тлі цієї сімейної байдужості я мала одну світлу пляму – моя бабуля, яка по-справжньому любила мене.

Я часто проводила з нею тижні, ми разом досліджували місто, разом прибирали вдома, готували різні смачні страви, читали книжки та вели глибокі розмови. Моя бабуся завжди могла поділитися захопливими історіями.

Коли вона п0мерла, я відчула, що втратила частину себе. Однак навіть після її відходу бабуся продовжувала приносити щастя в моє життя. Як виявилося, вона переписала свою квартиру на мене, коли я вже був дорослою студенткою, не залишивши решті родини нічого.

Коли моя сім’я дізналася про це, до мене звернулася мама, вимагаючи, щоб я продала квартиру і віддав їм вторговані гроші. Як варіант, мама запропонувала віддати квартиру моїй сестрі, яка жила з дитиною в однокімнатній квартирі. Згадка про сестру розпалила в мені ще більший гнів і я відмовилась.

У відповідь мати силою вигнала мене з дому, заявивши, що вони нічого від мене не отримають.

Все своє життя я терпіла страждання в тіні своєї сестри, а тепер доля дала мені можливість побудувати щасливе життя – і я мала намір нею скористатися. Моя сім’я навіть не визнавала моєї бабусі, коли вона була жива, то чому я повинна ділити з ними її квартиру?

КІНЕЦЬ.