“У мене немає грошей! Ось вам подарунок від щирого серця!” – вигукнув молодий чоловік, вкладаючи в руку бабусі гарячий недопалок.
Холодного зимового дня літня жінка стояла на тротуарі біля під’їзду житлового будинку і благала про допомогу. Вона виглядала виснаженою, її обличчя було вкрите глибокими зморшками.
Вираз її обличчя був позбавлений смутку чи відчаю, натомість випромінював байдужість чи навіть покірність.
На ній була пошарпана стара куртка, під якою був тонкий халат, що не захищав її від холоду. Взуття було стоптане, а голова обмотана хусткою.
З двору вийшли двоє підлітків, приблизно сімнадцяти років. Захоплені галасливою розмовою і нецензурною лайкою, вони почергово потягували щось схоже на пиво. В один момент вони звернули увагу на літню жінку, яка просила милостиню, почали голосно над нею насміхатися, а у кінці кинули у неї недопалки цигарок.
Злякавшись, моя бабуся відсахнулася і впала на землю. Вона не кричала їм услід і не кидала в їхній бік образи, проте сльози образи пекуче котилися по її обличчю.
Свідком цієї сцени став учень другого класу, у якого щойно закінчилися уроки. Він швидко кинувся на допомогу літній жінці:
“Бабцю, ці хлопці погано вчинили, але я постараюсь вам допомогти!”
Старенька була приголомшена. Вона запитала: “Хто ти, молодий хлопче?”.
“Я Роман. Живу тут неподалік, навчають у школі за рогом. Я вам допоможу піднятися і посаджу на лавку, гаразд? Надіюсь, ви ніде не вдарилися!”, – промовив Роман. Хлопець зі всією обережністю допоміг жінці присісти на лавку.
Трохи подумавши, Роман додав: “Будь ласка, залишайся тут. Я залишу вам свій рюкзак і скоро повернуся. А поки що насолоджуйтеся випічкою, яку спекла вчора моя мама”.
Старенька ще не встигла прийти в себе, як рюкзак опинився у її руках, вона так і не встигла подякувати йому.
“Такий хороший юнак!”, – прошепотіла літня жінка, і її лице посвітлішало.
“Я тут!” – вигукнув Роман, швидко повернувшись.
“Подивімось на вашу руку!”
Роман наніс йод на ранку, де недопалок обпік жінку, і вправно загорнув бинтом.
“Ось і все!” радісно повідомив Роман. – “Але я вам ще приніс смаколиків з дому і свої збереження! Не соромтесь, беріть все! Мої батьки не проти!”
Бабуся, спочатку завагалась, проте відмовити не змогла, коли побачила щирий і безкорисливий погляд хлопчика.
“Красно дякую тобі та твоїм батькам, які виростили прекрасного юнака”, – сказала бабуся, її голос все ще не належав їй. Роман це помітив і поспішив обійняти стареньку.
“Ти допоміг мене знову відчути себе людиною, яка вміє посміхатися!”, – прошепотіла бабуся, цілуючи Романа в щоку.
Що ви думаєте про вчинок Романа?
КІНЕЦЬ.