Мені 36 років, 10 років у шлюбі, чоловік старший за мене на 10 років. Познайомились з моїм чоловіком з його ініціативи, він зробив пропозицію, дуже хотів дітей, у нас є син.

Перші шість років, незважаючи на його добре ставлення до нас, жили дуже дивно. Чоловік постійно їздив у відрядження, пояснюючи роботою, і я мала підозри, що він зраджував мені.

Я не маю прямих доказів, але є явні припущення. Були і смс від дівчат, які нібито випадково і просто так відправляли свої фото, і поїздки на корпоративи без мене, на яких нічого не відбувалося, але телефон був без доступу, і багато чого, що навело мене на такі думки.

Через 5 років спільного життя, я сказала, що не можу більше так жити, і якщо він не може змінитися, то краще будемо жити з сином удвох. Скажу відразу, що через постійні стреси я стала дуже нервовою, виснажила себе всю думками, питаннями, стала зриватися на дитині, яка теж стала нервовою через мене.

Чоловік злякався напевно, змінив свою поведінку, і через 10 років, я можу сказати, що він змінився остаточно, він нікуди не їздить, проводить час з нами, став дуже піклуватися про нас.

Але саме зараз, випадково знайшовши його старий ноутбук і вже спеціально подивившись його, я дізналася, що він реально зраджував мені, і не один раз, а в кращому разі протягом перших чотирьох років нашого спільного життя, і не з однією жінкою, а з багатьма.

У листуванні з друзями він обзивав мене, казав, що пішов би давно, розповідав про якісь наші сварки та подробиці життя. Як це прийняти? Так, зараз він інший, але ж першу половину життя він так чинив!

КІНЕЦЬ.