Одна жінка так розповіла про духи: мовляв, я все життя ношу один аромат. Так гарно говорять про духи цінительки. З юності – той самий. Купила одного разу, з того часу й ношу. Він мій.

Іноді він приїдається мені, втомлює. І у магазині бачу новинку. Або просто хочу змінити духи, – набридає одне й те саме. І я пробую різні, нюхаю їх. Гарні. Чудові навіть. А потім, знаєте, купую ті самі. Свої.

Чомусь так і виходить. Свої виявляються найкращими. Хоча набридають, навіть дратують іноді. Ну скільки можна одне й те саме носити, на одне й те саме зморіти, з тими самими спілкуватися! Потрібно оновити, змінити, знайти щось нове, оригінальне. Та просто інше.

І ми тягнемо руку до іншого. Пробуємо. Приміряємо. Розмовляємо. Все чудово! А в результаті знову обираємо своє.

Тому що краще за своє нічого не знайти. Якщо ми знайшли свою людину, свою роботу, своє призначення, своїх друзів, свою рідну землю, – краще не знайти. Якщо це по-справжньому наше.

Доторкнешся до іншого, понюхаєш, вибачте за порівняння, подивишся. А потім знову візьмеш своє. Порівняння у результаті завжди на користь свого.

Своє не заміниш на інше, навіть якщо іноді втомлюєшся чи нудно стає. Якщо дратує та приїдається. Порівняєш, похвалиш, подумаєш, а вибереш знову своє. Тільки воно й тішить. Тільки ним і дихаєш. Тільки на нього і хочеться витрачати енергію та саме життя.

КІНЕЦЬ.