Шлюбний союз Віталія та Галини відбувся у зрілому віці. Вони свідомо вирішили створити сім’ю. Перш за все, їхній зв’язок живила глибока любов, і вони твердо вірили, що їхня зустріч була дорогоцінним даром.

Охоплена щирими почуттями, пара, не гаючи часу, почала будувати плани на спільне майбутнє.

Хоча вони хотіли одружитися раніше, але терпляче відкладали це, щоб зробити справді пишне святкування.

Віталій та Галина ретельно заощаджували кошти та планували найменші деталі весілля.

Сімейне життя анітрохи не розчарувало їх, між парою панувало взаєморозуміння та гармонія.

Сварки практично не виникали, і навіть їхні літні батьки (Віталій та Галина – “пізні” діти) дуже раділи, коли бачили щастя своїх дітей, позбавлене будь-яких типових конфліктів. Між ними не виникало непорозумінь, типу “свекруха – невістка”, “зять – теща”.

Віталій з великою повагою ставився до батьків Галини, а Галина всім серцем любила й поважала батьків свого чоловіка та прагнула їм догодити.

Однак перша суперечка між ними виникла, коли мати Віталія, Леся Антонівна, мала святкувати свій день народження.

Мати повідомила молодому подружжю, що святкування буде лише в колі найрідніших людей. Галина не хотіла іти з порожніми руками, тож вона стала розпитувати чоловіка, який подарунок вони мають зробити його матері.

Віталій сказав, що його мати ніколи не висловлювала конкретних бажань і завжди цінувала їхню присутність більше, ніж матеріальні подарунки.

– А що ти дарував раніше? Чи твій батько, скажімо?

– Ну сковорідки, каструлі, праску, – ніяково відповів чоловік, – та й для чого їй це. Від мами завжди так пахне домашньою випічкою.

– Ти що! Схоже, ти забув, що вона також жінка. Не знаєш маминих улюблених парфумів? – вигукнула Галя.

– Чого ти причепилась? Не треба, значить не треба. Мама не користується парфумами. Якщо ти така вперта – даруй, але потім не шкодуй, коли мама їх викине. Краще купімо їй мультиварку.

Того вечора пара не посварилася, однак кожен залишився при своїй думці.

Наступного дня Галина пішла та придбала для Лесі Антонівни нові парфуми.

На щастя, свекруха висловила непідробну радість і вдячність за подарунок, зізнавшись, що завжди мріяла про парфуми, але не наважувалася просити про нього через його вартість. Вона все життя надавала перевагу практичним побутовим речам, а не особистим бажанням.

– Для чого було витрачати такі гроші? – сказала свекруха.

– Вам не до вподоби мій подарунок?

– Та ні! Навпаки! Ох, стільки разів зайду в магазин, понюхаю. А потім гляну на ціну, – і Леся Антонівна махнула рукою, – я не раз хотіла попросити у твого свекра чи Віталія, але якось незручно стає чи що…краще придбати щось в дім.

І Леся Антонівна щиро посміхнулася.

Хоча Галина не любила хвалитися своєю правотою, чоловік помітив, що вона мала рацію.

Він був щиро вражений маминим щастям. Віталій відверто визнав свою помилку.

– Ніколи б не подумав, що мама любить парфуми. Ще давніше вона користувалася, але останнім часом я такого не помічав. А ти молодець, знаєш, що потрібно жінкам, – зауважив Віталій.

Через пів року, під час чаювання на дачі з Віталієм та Галиною чоловік Лесі Антонівни сказав:

– Моя жінка взагалі прикраси не носить. Не любить, мабуть.

– І я звернула на це увагу, – сказала Галина.

– Раніше я не раз дарував їй прикраси, а вона все в полицю відставляла. Тому й подумав, що не любить прикраси.

– А кілька подарував, поносила трохи, воно потемніло, і знов у комоді опинилося.

– Зрозуміло, – сказала Галина та задумалась.

***
– А подаруймо твоїй мамі на день народження золоту прикрасу, – запропонувала якось Галина.

– Для чого, якщо вона це все не носить, – сказав Віталій.

– Чого не носить? Колечка, яке потемніло? Чи намиста з черепашок? Щось мені здається, що тут та ж ситуація, що й з парфумами. Може їй хочеться чогось красивого, але мама соромиться просити?

– Не знаю. Хоча…може ти й справді маєш рацію. У неї немає жодної золотої чи навіть срібної прикраси.

Вона на собі завжди економить. А для нас мамі нічого не шкода…

… Галина та Віталій вручили мамі золоту підвіску з буквою “Л”. Леся Антонівна дуже раділа цьому подарунку та чудово розуміла, чия це була ідея.

– Як приємно, відчувати себе жінкою, а не куховаркою, – зі сльозами на очах сказала свекруха, – дякую, тобі, Галинко. Ніколи не думала, що в мене така невістка.

КІНЕЦЬ.