– Проходь, Юля, не звертай увагу, що на кухні коїться, – сказала Ганна подружці. – Пішли одразу до моєї кімнати.

– Але я пити хочу!

– Зараз я води принесу, посидь тут!

Ганна зайшла на кухню і скривилася. За столом сидять дві мамині подруги, у них знову вечірка з гучними розмовами та нестримним сміхом. Нечасто таке буває, але періодично ці дві пані навідуються до мами, і весь настрій псують. Завтра мамі буде важко і вона весь час спатиме, це сьогодні їй весело.

– Ганно, як справи? – Запитала тітка Таня.

– Нормально, – буркнула Ганна собі під ніс.

– Чого ти така незадоволена? – Здивувалася мама. – Ми що не маємо права зібратися у вихідний день з подружками?

– Сама знаєш – чого!

Ганна принесла чашку води Юлі. Так ніяково вийшло – ще годину тому мама говорила по телефону, що нікого в гості не чекає, а тут на – з’явилися ці дві подружки. Перед Юлею незручно, вона ще та пліткарка, розповість ще як мама Ганни своє дозвілля проводить. Настрою не було спілкуватися з подругою, Юля це начебто відчула і пішла додому. Ганна зателефонувала батькові.

– Тату, ці тітки знову прийшли до мами і влаштовують гуляння! Я вже не знаю, що з нею робити. Як мені їй допомогти?

– Це цілком закономірний результат! Яблучко від яблуньки недалеко падає, згадай яка була її мати. Ось і твоїй мамі туди дорога, якщо вона продовжуватиме. І взагалі, дочко, я тобі багато разів говорив, переїдь до нас, кімната для тебе є. Тобі 14 років маєш право вибирати, де жити.

Мати з батьком розлучилися рік тому. За батька все було добре – мама поводилася пристойно, подруг таких у неї не було, вона весь час вдома після роботи. Тато з нею був суворим, Ганна не раз чула, як він обіцяв у мами забрати картку за зайві витрати. Мама сама працювала, але її зарплата була зовсім невелика порівняно з татом. А ще він вичитував маму за деякі промахи у господарюванні, у її поведінці. Ні, він не сварив маму, але вимовляв так суворо, що навіть Ганна зіщулювалася.

Після того, як батьки розлучилися, тато швидко знайшов мамі заміну – таку саму ділову даму, як і він сам. Ганна лише одного разу бачила нову дружину батька Ірину Миколаївну, як вона представилася дівчинці. Неусміхнена, але спокійна, дітей у неї немає. Батько переїхав до Ірини Миколаївни жити після розпису. Ганна так і не наважилася заїхати до них у гості – по-перше, живе він в іншому районі міста, а по-друге, по відеозв’язку якось простіше.

Наступного дня після застілля мама сиділа на кухні в халаті та пила каву.

– Ну що, нагулялися? – Усміхнулася Ганна. – Мамо, може вистачить вже, га? Ці твої подруги до добра тебе не доведуть..

– О, ну ти заговорила прямо як твій батько! Вчити мене збираєшся, перевиховувати?

– Мамо, до мене вчора подруга прийшла, а ти застілля зібрала, мені так соромно перед Юлею! Вона ж зараз розповість всім…

– А не треба з пліткарками дружити. І взагалі – відкрию тобі один маленький секрет: у багатьох сім’ях люблять у вихідні посидіти з друзями, це нормально. Просто твій тато суворий ЗОЖник, тому в тебе склалося таке враження, що сім’ї мають бути ідеальними. А зараз я вільна! Можу робити, що хочу, хоч зітхнула нарешті від контролю твого батька.

– Але так і привикнути до цього можна!

– Ти що? Коли до мене минулого разу приходили подруги? Два тижні тому, і що я всі ці два тижні собі щось дозволяла? Я просто відпочиваю із подругами, розумієш? Мені потрібна іноді віддушина. Я більше не хочу жити праведним життям, яким переконував мене жити твій батько: крок ліворуч, крок праворуч – сварка, зайве собі не купуй, господарство веди ідеально, з подругами не зустрічайся. Ну вистачить, позбулася! Так, за нього ми жили краще у фінансовому плані, а тепер він аліменти відстібає від своєї сірої зарплати в 25% і що? Він особисто тобі щось просто так купив? Ось… і в ідеального на вигляд чоловіка теж є свої недоліки.

– Тож треба влаштовувати застілля з подружками?

– Ну, годі, – невитримала мама. – Якась дитина буде мене життя вчити.

– Ти закінчиш, як твоя мама, бабуся Зіна.

– Бабусі Зіни не стало, бо життя у неї було важке – і батьків не стало у неї, і чоловіка, і моєї старшої сестри. Просто не витримала вона, а не тому, що твій тато вважав, що вона погульбанити полюбляє.

– Ну, мені все одно не подобаються твої подруги.

– А мені подобаються! Душевні жінки, не обманюють, не зраджують, не пліткують. Краще, ніж твоя Юля. І май на увазі – коли вони приходять у гості, ніс не треба повертати, поважай їх. Все, я пішла спати, мені не заважати!

І все одно Ганна вважала маминих подруг поганими, які збивають її з пантелику. Але через тиждень виявилося, що все ще попереду: чепурячись перед дзеркалом мама щось наспівувала собі під ніс і кудись збиралася.

– Мамо, ти куди?

– У ресторан, можливо, буду пізно.

– Знову зі своїми подружками? – Ганна скривилася.

– Чому з подружками? З чоловіком. Він до мене вже більше місяця залицяється.

– З яким ще чоловіком? – Ганні від обурення стало не по собі.

– З цікавим. Можливо житимемо разом.

– Тут, у цій квартирі?

– Так тут. Це моя квартира від батьків, і я можу тут жити із ким хочу.

– Але я тут теж живу! Чому ти мене не спитала – чи хочу я того, щоб тут ходив якийсь чужий чоловік?

– Доню, чи хочеш ти, щоб тут ходив якийсь чужий чоловік? – З іронією запитала мама голосом винної маленької дівчинки.

– Ні не хочу!

– Ну вибач, посунься. Я розпоряджатимусь як мені жити.

– Тоді я піду жити до тата.

– А, це будь ласка. Ти дівчина майже доросла, цілком кмітлива, літні канікули вже почалися, вперед – до татка.

– Я назавжди піду, а не лише на літні канікули.

– А це ми ще побачимо.

Мама повернулася пізно і не одна. Ганна чула, лежачи на ліжку у своїй кімнаті, як на кухні мама розмовляє з чоловіком, про що вони говорили – незрозуміло. Вночі Ганна встала попити води, у коридорі – чоловіче взуття, на кухонному столі – дві чашки із залишками кави. Тиша! Ох, як це образило Ганну! Ну подивимося, як мама їй зранку у вічі подивиться.

А вранці мама була у гарному настрої. Вона варила каву та робила бутерброди.

– А цей що тут робить? – Прошипіла Ганна.

– Не «цей», а дядько Михайло! Зараз ти з ним познайомишся.

– Не хочу!

Але в цей момент з’явився сам дядько Михайло. Високий, світловолосий, усміхнений.

– Будемо знайомі, Ганна?

– Не будемо! – Ганна швидким кроком вирушила до своєї кімнати.

– Що я такого сказав? – Запитав дядько Михайло у мами.

– Не звертай уваги! Підліткові капризи! Зараз буде батькові своєму дзвонити.

Ганна справді набрала номер телефону батька.

– Тату, у мами з’явився якийсь наречений, мама його в будинок привела. Що робити – я не знаю.

– Безсоромність яка! – обурився батько. – Розпустилася за рік до такої міри, що приводить додому будь-кого.

– Тату, я хочу до тебе! У мами ці подруги з гулянками, то цей чоловік!

– Ми зараз з Іриною Миколаївною в оздоровчому санаторії, але за тиждень будемо вдома, тож готуйся.

Ну ось ще тиждень чекати! Ганна намагалася не попадатися на очі мамі та дядькові Михайлу, багато гуляла, і надвечір приходила додому. Як би не намагалася вона дути губи, але з кожним днем дядько Михайло їй все більше подобався. Ганна спеціально залишала відчинені двері до своєї кімнати і слухала дорослі розмови. Дядько Михайло дуже смішно жартував, розповідав анекдоти у тему розмови, Ганна хихикала в кулак, щоб її ніхто не чув. Але впертість не давала їй здаватися – вона сказала, що піде до тата, значить піде!

Трикімнатна квартира Ірини Миколаївни була обставлена дорогими меблями, і довкола ні порошинки. Ганні дали кімнату з великим диваном – на ньому можна було спати хоч упоперек. Здорово! Покликали на вечерю. Нічого м’ясного, одні салати. Навіть тато зі своїм правильним харчуванням їв раніше м’ясо, а тут – як на городі. У цей час Ганна дивилася фільм у ноутбуці, і попросила дозволу взяти тарілку собі в кімнату – це для неї було звичною справою.

– У нас так не прийнято! – сухо заявила Ірина Миколаївна. – Їмо ми за обіднім столом і завжди в точний час.

Ганна розгублено подивилася на батька, сподіваючись, що він за неї заступиться.

– Все правильно, – сказав він. – Фільм у тебе все одно на паузі, спокійно поїси і підеш у свою кімнату.

Батько сяяв. Видно було, що він гордий за свою правильну дружину. Це ж він підтвердив, коли зайшов побажати дочці на добраніч.

– Розумієш, я знайшов для себе ідеальну дружину! Вона розумна, має мету в житті. З твоєю мамою було все набагато складніше – її треба було наставляти на істинний шлях, постійно контролювати, переконувати. Ти думаєш вона ще за спільного життя зі мною не поривалася до своїх подружок піти? Та як же! Але я їй пояснював, що дружба з ними – це шлях у нікуди. Ось так і вийшло, рік показав, як вона поводиться і яке у неї справжнє обличчя. Та й до порядку її треба було привчати, вона ще та нечупара. А тут все правильно, чисто.

Ганна лежала й думала – невже в цьому і є щастя: в ідеальній чистоті та правильному харчуванні? Це ж нудно! А у мами вдома чисто, хай і не бездоганно, як у Ірини Миколаївни, але бруду немає. За вечерею тільки було розмов, що корисно, що ні. Сумно все це! І сиділи вони в якійсь суворості, навіть ніхто не посміхнувся, мов дерев’яні.

Тиждень у тата був тужливий, хоч і спокійний. З мамою зідзвонювалися, але мама ніби і не помічала відсутність дочки – вся у своєму коханні. Захотілося похвалитися перед Юлею – як вона живе у тата. Юля приїхала, захопилася, розглядала різні дрібнички, що стояли на поличках. Захотілося трохи побалакати, пострибати на широкому дивані. За цим заняттям їх застала Ірина Миколаївна. Вона подивилася на дівчат, стиснула губи і нічого не сказала. Увечері прийшов тато, і після вечері довго сварив доньку суворим голосом:

– Чому ти запросила подругу без нашого дозволу? Ми не знаємо, що це за дівчинка і що вона собі дозволяє. Може вона нечиста на руку? Та й взагалі, хіба це – нормально у 14 років стрибати диванчиком як малі діти? Меблі дорогі, за диван великі гроші оплачені. Попереджаю – щоб востаннє було таке. Завжди й у всьому питай у нас дозвіл.

Тата взагалі невпізнати! Якщо раніше він тільки з мамою був суворий, а з Ганною лояльний, то зараз, через рік він став якийсь інший, без зайвих емоцій, але страшенно неприємний. Що з ним зробила Ірина Миколаївна? І як мама могла терпіти батька все подружнє життя? Дуже захотілося до мами. Треба відкинути свою гординю і повернутися додому. Про це вона сказала батькові.

– Ну що ж! – зітхнув батько. – Я тобі хотів допомогти, але точно – яблучко від яблуньки недалеко падає. Якщо хочеш – повертайся, пропадай зі своєю матір’ю.

Тиждень з батьком здавався дуже сумним. Повернувшись додому, Ганна потрапила на свято – стіл із білою скатертиною, веселе, застілля повним ходом, але чомусь це її не зачепило. Особи, які донедавна були їй неприємні, стали чомусь рідними: ці мамині подруги та дядько Михайло. На столі ковбаска, курочка, котлети – захотілося з’їсти все й одразу.

– А ми з дядьком Михайлом до ЗАГСу подали заяву, – сказала мама. – Святкуємо із цього приводу.

– А я вас вітаю, – посміхнулася Ганна.

Всі за столом здивувалися реакції дівчинки – ще зовсім недавно вона поводилася інакше, а тут радіє разом з усіма, веселитися. Увечері, коли гості розійшлися, а дядько Михайло почав мити посуд, відсунувши свою майбутню наречену від раковини, Ганна з мамою розмовляли.

– А чому ти з татом жила стільки років і не розлучалася?

– Не знаю, – знизала плечима мама. – Він мені вселяв, що це непристойно. Незрозуміло, чому я його слухалася, погоджувалася, але бачила – інші живуть легко і вільно. От і не витримала якоїсь миті, сама на розлучення подала.

– Тато взагалі якийсь невпізнаний став зі своєю новою дружиною, якийсь занадто суворий та кам’яний. Раніше він хоч би зі мною був спокійний.

– Люди змінюються через якісь обставини. Але після розлучення ми з твоїм батьком здобули все, що хотіли: він – ідеальна дружина, на його думку, а я свободу. Правда сподіваюся, що я незабаром знову стану заміжньою, але дуже щасливою.

– А дядько Михайло і справді хороша людина?

– Дуже! Дуже хороша! Навіть не сумнівайся. Давай, спи вже, добраніч.

– Добраніч! Тільки ти двері не зачиняй, бо спекотно.

Насправді Ганні просто хотілося слухати як мама воркує з добрим дядьком Михайлом, і як він відпускає свої дотепні жарти. Було по-домашньому затишно, не так як у Ірини Миколаївни з її широким диваном. Дивне життя у цих дорослих ніяк їх не зрозуміти.

КІНЕЦЬ.