Запланована поїздка до Парижа двох подруг стояла під сумнівом.

– Віро, так не можна. Ти не можеш відмовитись від нашої поїздки саме зараз. Ми про це так мріяли.

– Уляно, я знаю. Але зрозумій, якщо я зараз все кину ось так, я втрачу набагато більше. І де потім знайти таке місце?! А поїздку я не відміняю. Просто трішечки змінюю дату.

– Ага, трішечки. На скільки?!

– Ну, Париж будь-якої пори року красивий.

– Знаєш, я всеодно поїду. Квитки ми вже купили. Готель заброньовано, – майже розчарованим голосом говорила Уляна.

– А візьми з собою мого брата… він в Європі часто. Тобі легше буде.

– Ти з глузду з’їхала. А в готелі я також з ним маю в одному номері бути?! – Уляна вже починала сердитись.

– Нічого б не сталося, ти знаєш його з дитинства.

– Одна справ, дітьми в бабусі на горищі ночувати, а зовсім інша – Париж. Я хочу, щоб по справжньому – КОХАААНННЯ…. – протягнула Уляна. Або ж, в крайньому разі з тобою – архітектуру та магазини побачити.

– Вибач, я справді пас….

Уляна не любила здаватися. Зібрала до кінця валізу. Й вирушила до аеропорту.

– Нічого, вона й сама зможе отримати насолоду від подорожі. Не маленька вже…

Сидівши в літаку, з голови не виходили слова подруги про її брата Віктора. Адже він давно їй не байдужий. Але ж признатися в цьому вона аж ніяк би не змогла. Навіть найкращій подрузі.

Париж зустрів Уляну весняною, але водночас духм’яною прохолодою.

Вона так давно мріяла відвідати це місто. Відчути і побачити на власні очі всю красу архітектури, неймовірних пейзажів річки Сени, посмакувати відомими на увесь світ смаколиками, та влаштувати пікнік на Марсових полях у самому підніжжі її величності стальної Ейфелевоі вежі.

Таксі досить швидко привезло Улянку до вказаного готелю.

Знайшовши рецепцію, Дівчина назвала своє імя. І яким було її здивування, коли їй повідомили, що в номері на неї вже чекають.

– Тобто, на мене чекають?!

Ще раз перепитавши, Уляна отримала ствердну відповідь.

– Хм, невже Віра змогла вирватися. От сюрприз мені влаштувала, – розмірковувала, поспішаючи до свого номеру, збентежена дівчина.

Зайшовши в номер, здивуванню дівчини не було меж…

– Вікторе!!! ??? Ти що тут робиш?! І як? Тобто, як ти тут?! І як зміг бути швидше за мене?!

– Ну, перше – і я радий Тебе бачити. А друге – це був мій секретний план, я хотів нарешті сказати Тобі, що ти небайдужа мені вже давно. І я не знав, як зізнатися Тобі в цьому.

– Я?! Небайдужа тобі?!

Віктор підійшов до Уляни, обійняв і ніжно поцілував.

Це була неймовірна подорож. Як і мріяла молода дівчина.

Незабутній час! Вперше Уляна відчула смак справжнього кохання. Відчула, як це – бути коханою …

Звичайно, що додому вони поверталися разом.

Мов на крилах, Уляна поспішала на зустріч до подруги, бо хотіла якнайшвидше поділитися останніми новинами. Адже, судячи з останніх подій, вже скоро вона доя неї буде не лише подругою, а й членом їхньої сім’ї.

– Я нічого не розумію?! Ти і Віктор?! – Не заспокоювалася з питаннями Віра.

Уляна, аж збентежилася не так від запитань, як від сумнівного тону.

– А чому ні?! Я не говорила ніколи Тобі, але мені він давно подобався. Виявляється, я йому також. Вже не знаю, яким чином він вивідав у тебе всю інформацію про нашу подорож

– Це було не складно, – перебила Віра. – я йому завжди розповідаю свої плани. Його думка важлива для мене з будь-якого приводу.

– Я не можу зрозуміти, ти не рада?!

– Я не знаю, що сказати, адже ще сьогодні бачила його дівчину. Тобто, колишню…. Сама вже не знаю. І мені… здалося, що вони й досі разом…. Уляно, я не могла б не сказати тобі про це…

– Тобто, разом????

– Слухай, я вже нічого не розумію … але краще все перевірити. Щоб потім не було прикро.

Але Уляна вже не почула чітко останньої фрази. Сказавши перше, що спало їй на думку, вона швидко зібралася й пішла додому.

Віктор не міг додзвонитися до дівчини ані того ж дня, ані кілька днів поспіль.

І не розумів, чому вона ігнорує його дзвінки. Адже, здавалося, все було так добре. І в нього були серйозні плани щодо їхніх стосунків. Правда, його колишня набридала останнім часом, та розносила плітки, що вони разом. Навіть сестрі наговорила…

– Стоп… сестра, – плутався в роздумах хлопець. – Вона точно щось має знати.

Переказавши коротко їхню останню зустріч, Віктор зрозумів чітко в чому справа. Діяти потрібно було негайно.

Та без допомоги Віри, у цій ситуації, йому не обійтися.

– Уляно, привіт. Ти зовсім зникла після нашої зустрічі.

– Справ багато, – холодним тоном відповіла дівчина.

– В мене ідея, якщо мені не вдалося поїхати разом з Тобою до Парижу, запрошую Тебе сьогодні увечері в інший Париж. Місцевий

– Це як?! – не зрозуміла Уляна. Хоча при одному спогаді про поїздку їй ставало важко.

– В нас відкрився новий ресторан з французькою кухнею. «Париж» називається.

– Як банально.

– Ти що?! Людям подобається. То що?!

– А давай. Життя продовжується, – сильний характер дівчини нагадав про себе.

– Чудово. О восьмій. Адресу зараз Тобі відправлю повідомленням.

Увесь день Уляні щось не давало спокою. Наче мало статися щось неймовірне з нею. Хоча, останні події її зовсім похитнули з колії. Вона вже будувала плани на майбутнє з Віктором. Мріяла про їхню сім’ю. А він повівся з нею, наче останній негідник.

Вона й досі не оговталася.

Одягнувши одну з кращих суконь, Уляна залишилася задоволена собою. І вирішила, будь що, а вона заслуговує на те, щоб стати щасливою

Прийшовши вчасно, Уляна не побачила подруги.

Та на рецепції їй повідомили, що за зарезервованим столиком на неї вже очікують

– Дежавю якесь, – плутались думки.

Вже здалеку вона помітила постать Віктора. Який стояв з великим букетом троянд, та збирався освідчитись дівчині…