Зараз я просто хочу поділитися своєю складною ситуацією, яка зараз склалася у моєму житті, через те, що я пошкодувала незнайому мені людину, бо мені здалося, що вона погано живе.

Справа в тому, що я постійно намагалася бути доброю і ввічливою до оточуючих мене людей, допомагати всім людям, якщо це в моїх силах.

Ще відколи я стала матусею я стала дуже сентиментальною, мені досить таки сумно дивитися на діток, які залишаються без батьків, або бідних людей, багатодітних та одиноких матусь.

Дитина моя росла, адже малесенькі дітки ростуть швидко, речей дитячих залишалося у нас багато, мені їх рідні дарували та друзі, та й сама я багато купувала.

Одного разу в соціальній мережі я натрапила на сумний пост, з проханням допомогти самотній мамі, яка приїхала з Миколаєва і оселилася в нашому містечку.

У неї нещодавно тільки з’явилася дитинка, речей було мало, потрібно було все для немовляти, а придбати вона цей одяг не мала за що, адже часи й так скрутні, а вона без підтримки ще й у чужому місті.

Жила вона неподалік від мене, якраз, тому я, навіть не вагаючись, вирішила з радістю їй в цьому допомогти.

Перебрала весь одяг моєї дитини, відклала всі малі речі для цієї матусі, залишила лише речі, які нам підходили.

Деякі речі навіть були ще запаковані, ми їх жодного разу не одягали, але вони на нас були вже малі, десь лежали в шафі, а я забулася про них.

До того ж я поклала пару пляшечок, пачку підгузків і склала все акуратно в пакет.

Ми домовилися зустрітися в певний час біля її будинку на вулиці, адже з коляскою мені було незручно заходити в під’їзд.

Мене зустріла молода, дуже гарно одягнена дівчина. Ми з нею поспілкувалися десь хвилин п’ять після знайомства, звали її Наталя.

Я сказала їй, щоб зверталася за допомогою, при необхідності, якщо буде у мене можливість, я допоможу їй.

Я віддала речі їй всі речі, ми трішки з нею поспілкувалися і вона попросила мій номер телефону, щоб я могла допомогти їй порадою щодо дитини, вона в місті була зовсім одна: ні друзів, ні рідних, ні знайомих.

Я погодилася, звісно, з усім, ми навіть стали подругами.

Але з часом Наталя зовсім стала нахабніти.

А почалося все з простих речей.

Вона постійно просила все більше і більше.

Я вже не купувала так багато одягу для своєї дитини, адже вона росла повільно і непотрібних речей вже майже не залишалося.

Потім вона стала просити погуляти з її сином, який спав в колясці, а вона б в цей час змогла зайнятися своїми справами.

Звісно, що пару раз я погоджувалася, але коли моя дитина стала бігати, встежити за двома мені стало просто неможливо.

Згодом Наталя досить таки часто приходила в гості, просила продукти, могла з’їсти приготовану чоловікові вечерю.

Згодом я перестала її запрошувати навіть на чай.

Вона стала зовсім неприємною, весь час скаржилася на долю, відкрито заздрила мені, намагалася якось незрозуміло спілкуватися з моїм чоловіком.

Це стало останньою краплею, і я припинила спілкування з цією людиною.

Тепер вона всім нашим сусідам розповідає, що я дуже погана людина, так недобре поставилася до неї, зробила їй багато недобрих речей.

Я намагалася з нею поговорити, залагодити все мирно, щоб вона не розносила такі недобрі про мене плітки, але вона зла на мене і не бажає нічого слухати.

Ось так я намагалася допомогти людині в скрутному становищі, а нажила купу проблем.

Не роби людям добра, не отримаєш від них зла. Чому я не прислухалася тоді до цього.

Але зараз так прикро через це. Мені вже здається, що кожна людина косо дивиться на мене. А що ту можна вдіяти?

КІНЕЦЬ.