Одні люди вирішили поїхати в гори. Приїхали машиною, насолоджувалися краєвидами. Потім зупинилися та почали фотографувати красу.

І побачили на узбіччі дороги місцеву стареньку, у темній хустці, у довгій темній сукні. Бабуся досить швидко йшла до цих туристів. А в руках у неї були в’язані шкарпетки. Декілька пар звичайних в’язаних шкарпеток.

Туристи подумали, що стара жінка хоче їм продати свій виріб утридорога. Нав’яжеться зараз і своє нав’язане спробує продати. Або попросить щось. Яка хитра. І молоді люди почали розсідатися в машину, щоб втекти від бабусі. І руками стали здалеку махати негативно: мовляв, не треба! Ідіть геть!

Але старенька встигла добігти. І, захекавшись, радісно сказала; мовляв, добрий вечір! Ви наші гості приїхали до нас відпочивати! У горах дуже холодно вночі, ось вам теплі шкарпетки, я сама зв’язала. Чиста овеча вовна. Це подарунок, беріть, будь ласка!

О, як соромно було туристам! Як соромно! Вони всіляко відмовлялися. Вони пропонували гроші. Вони пропонували підвезти стареньку до будинку!

Але їй нічого не треба було. Вона поряд жила, у маленькому будиночку. Звідти туристів і побачила. Просто їй хотілося подарувати людям теплі в’язані шкарпетки, щоб вони не змерзли. І все. Просто подарувати, коли вони в гості приїхали. А одягнені надто легко.

Це дуже рідко буває. Але іноді до нас хтось біжить не з корисливою метою. І не для того, щоб на шию сісти та їхати. І не для того, щоб виливати скарги. Іноді до нас йдуть від щирого серця, щоб щось подарувати і висловити свої добрі почуття. Таке буває. Дуже рідко, але буває.

І таке зігріває нас краще, ніж в’язані шкарпетки з вовни… Якщо ми не проженемо ще здалеку добру людину.

Віру в добро втрачати не треба. Вона ще є. І іноді добре біжить до нас, – щасливий випадок, добра людина, удача, безкорислива допомога. Але можна прогнати помилково своє щастя та любов. Або просто образити хорошу людину… Тому не втрачайте віри в добро. Воно є. Хоча його мало, звісно…

КІНЕЦЬ.